Когнітивний дисонанс: Когнітивний дисонанс — Вікіпедія

Когнітивний дисонанс

Когнітивний дисонанс – це стан психологічного дискомфорту, викликане зіткненням у свідомості людини суперечливих знань, вірувань, переконань, уявлень, поведінкових установок, щодо певного об’єкта або явища. Теорію когнітивного дисонансу запропонував Леон Фестингер в 1957 році. Згідно їй, стан когнітивного дисонансу не влаштовує людини, тому в ньому виникає несвідоме бажання – узгодити свою систему знань і переконань або, висловлюючись науковою мовою, досягти когнітивного консонансу. У цій статті, друзі, я розповім вам про когнітивному дисонансі звичайним зрозумілим більшості людей мовою, щоб ви мали повне і чітке уявлення про це – негативному спонукальних стані.

Для початку давайте з’ясуємо, чому стан когнітивного дисонансу є негативним і до чого саме і чому воно спонукає нас. Можливо, шановні читачі, ви помічали, що ваш мозок постійно прагнути до того, щоб навести порядок у всьому, що ви бачите і чуєте навколо себе. А чи часто ми у своєму житті бачимо і чуємо те, що не сходиться з нашими власними установками? Ну, припустимо, не часто, але таке відбувається періодично, погодьтеся. Ми з вами іноді спостерігаємо логічну непослідовність у діях інших людей, спостерігаємо події, які за своєю структурою можуть не відповідати нашого минулого досвіду і наших уявлень про них, тобто, ми можемо не розуміти закономірність спостережуваних нами подій, вони можуть здаватися нам нелогічними. Також іноді ми можемо спостерігати невідповідність когнітивних елементів культурним зразкам, тобто, кажучи простіше, нормам. Це коли людина щось робить не так, як треба робити – з нашої точки зору. Належить робити так, а він робить по-іншому, порушуючи певні правила. Так от, коли ви бачите подібні нестиковки, нелогічність, невідповідність – які відчуття ви переживаєте? Негативні, вірно? Це відчуття дискомфорту, відчуття легкого роздратування, а в деяких випадках – це відчуття розгубленості, тривоги і навіть відчаю. Ось чому говорячи про когнітивному дисонансі, ми говоримо про негативний спонукальних стані. Тепер давайте подивимося, до чого воно спонукає нас.

А воно спонукає нас до приведення чого-небудь у відповідність з установленими нормами, правилами, переконаннями, знаннями. Нам потрібна чітка, ясна, правильна картина світу, в якому все відбувається зі зрозумілих нам законам і відповідає нашим знанням і переконанням. В такому світі ми відчуваємо себе комфортно і безпечно. Тому в стані дисонансу наш мозок прагнути до того, щоб знизити ступінь невідповідності між тими установками, яких ми дотримуємося. Тобто, він прагнути до того, щоб досягти когнітивного консонансу – взаємної узгодженості, врівноваженості стану елементів когнітивної системи. Це одна з гіпотез Леона Фестингера. Згідно з другою його гіпотезою, індивід, прагнучи до того, щоб знизити виник у нього дискомфорт, намагається обходити стороною ситуації, здатні цей дискомфорт посилити, наприклад, шляхом уникнення певної – незручній для нього інформації. Я скажу інакше – наш з вами мозок намагається уникати невідповідності між тим, що він сприймає через наші органи почуттів і тим, що він знає. Говорячи простіше – наш мозок намагається досягти відповідності між зовнішнім і внутрішнім світом різними способами, в тому числі і за рахунок відсіювання певної інформації. Нижче я розповім більш докладно про те, як він це робить.

Таким чином, коли виникає невідповідність двох когниций [знань, думок, понять], у людини виникає когнітивний дисонанс, і він відчуває психологічний дискомфорт. І цей дискомфорт спонукає його до того, про що я написав вище, тобто, до спроби привести все у відповідність зі своїми знаннями, установками, переконаннями, правилами і нормами. І в цьому є певний сенс. Наш мозок не випадково працює саме так. Справа в тому, що узгодженість наших знань, необхідна нам для розуміння тієї реальності, в якій ми знаходимося. А це розуміння в свою чергу, необхідно нам для вироблення відповідної моделі поведінки в тій або іншій ситуації, здатної виникнути в цій реальності. Що в свою чергу, робить навколишній світ для нас більш передбачуваним, а нас до нього більш підготовленими, що дозволяє нам відчувати себе в більшій безпеці. Потреба в безпеці – це одна з основних потреб людини.

Ми повинні мати пояснення всьому і вся, що ми спостерігаємо у своєму житті. Всі спостережувані нами явища, повинні відповідати нашій логіці і бути зрозумілими нам. Проте зрозуміти все, що є в цьому світі і тим більше все з усім узгодити – неможливо. Тому стану когнітивного дисонансу переслідує нас постійно. Протиріччя між тим, що ми знали, знаємо і дізнаємося в даний час, і тим, що відбувається насправді, будуть постійно. Будуть вони тому, що ми живемо у світі невизначеності та непередбачуваності, і це нас лякає. А оскільки наш мозок не може почувати себе комфортно в стані невизначеності, бо в його завдання входить – вберегти нас від всіляких небезпек, до яких ми повинні бути готові, а значить і знати про них, то він весь час буде намагатися передбачити, пояснити, виправдати, досліджувати всі спостережувані ним, з допомогою органів почуттів явища. Тобто, наш мозок постійно малює для себе повну картину світу, спираючись на наявні у нього дані про нього, намагаючись зробити цю картину завершеною і зрозумілою для себе, що нерідко змушує людей з поверхневими знаннями про різні речі помилково вважати, що вони знають все. Але ми знати не можемо, якими б розумними не були ми.

У житті постійно виникають ситуації, що викликають дисонанс. Наприклад, дисонанс виникає завжди, коли необхідно зробити вибір. Необхідність зробити вибір – занурює нас у стан невизначеності, ми не знаємо точно, до чого може привести нас те чи інше наше рішення, а хочемо знати. Ми хочемо зробити правильний вибір, хочемо отримати найкращий результат з усіх можливих результатів. Але парадокс полягає в тому, що часто ми навіть не маємо уявлення про те, що може бути для нас найкращим результатом. Таким чином, чим важливіше для людини вибір, тим вище ступінь дисонансу, тим неспокійнішим ми себе почуваємо. Тому деякі люди люблять, коли хто-небудь інший робить вибір за них, і при цьому вони хочуть, щоб цей вибір виявився максимально правильним. Однак подібне перекладання відповідальності на інших людей, у середньо – і довгостроковій перспективі себе, як правило, не виправдовує.

Людина, як ми вже з вами з’ясували, не любить перебувати в стані дисонансу, тому він прагне повністю від нього позбавитися. Але якщо це, по тим або іншим причинам, неможливо зробити, то людина прагнути зменшити його, всіма доступними йому способами. А цих способів декілька. Давайте детальніше розглянемо їх.

По-перше, для приведення у відповідність своїх установок людина може змінити свою поведінку, щоб зробити його максимально правильним, перш за все в своїх власних очах. Розглянемо простий приклад – палить людина може дізнатися про те, що куріння шкідливе для здоров’я. Хороший, до речі, приклад, життєвий. Так от, після того, як він дізнається, перед ним постане вибір – кинути палити, щоб не шкодити своєму здоров’ю, або, знайти виправдання цієї своєї шкідливої звички. Або, він може взагалі уникати цієї теми, щоб не думати про неї. Припустимо, що людина не захоче змінити свою поведінку, тобто, не захоче кинути курити. Тоді він може почати заперечувати, що куріння шкодить його здоров’ю, спираючись на розкопану їм десь інформацію, згідно з якою, куріння не тільки не шкідливо, а навіть корисно для здоров’я людини. Або, як я вже сказав, він може уникати інформації, що вказує на шкоду куріння, щоб відчувати себе комфортно. Загалом, якесь рішення людина все-одно візьме. Адже наша поведінка, має відповідати нашим знанням, нашим установок, правил. Ми повинні бути впевнені в тому, що чинимо правильно. Або наші знання повинні відповідати нашому поведінки. Звичайно, розумніше змінити свою поведінку, щоб привести його у відповідність зі здоровим глуздом. Якщо що-то нам шкодить – ми повинні уникати цього, а не шукати йому виправдання. Але наш мозок може обманювати сам себе, і він це часто робить. Комфорт для нього важливіше об’єктивності.

« Депресія
Ніколи не висловлюйте своє невдоволення »

Когнитивный диссонанс и его применение в маркетинге / Хабр

Что такое когнитивный диссонанс?

Когнитивный диссонанс — это психологический дискомфорт, который вызван противоречием между имеющимся устоявшимся представлением человека и свежей поступающей информацией, проще говоря — это любое несоответствие ожиданий и действительности.

Примером когнитивного диссонанса можно считать басню Крылова «Лисица и виноград». Голодная лисица увидела виноградную лозу со свисающими гроздьями и хотела до них добраться, да не смогла и, уходя прочь, сказала сама себе: «Ну, что ж! На взгляд-то он хорош, Да зелен — ягодки нет зрелой: Тотчас оскомину набьешь».

В лисице уживались два несовместимых чувства — желание и разочарование. Высказанная ею критика была способом нейтрализовать этот дисбаланс и разрешить конфликт.

Люди подсознательно стремятся к внутренней согласованности. Противоречивость приводит к психологическому дискомфорту, поэтому человек избегает информации, которая не совпадает с его убеждениями и ценностями. Так он пытается сохранить душевное равновесие и быть счастливым.

В большинстве случаев люди стараются понизить свой когнитивный диссонанс одним из четырех способов:

Допустим, вы худеете и перед вами лежит пончик.

1. Изменяют поведение: «Я не буду есть пончик».
2. Обосновывают свое поведение, изменяя противоречивые мысли или добавляя новые: «Я могу есть пончик раз в неделю» или «Сейчас я съем пончик, а вечером схожу на пробежку, чтобы сжечь лишние калории».
3. Изменяют самооценку или ценности, уменьшают или преувеличивают их важность: «Да зачем мне пресс и плоский живот, жизнь коротка, и ей надо успеть насладиться».
4. Игнорируют или отрицают информацию, которая противоречит существующим убеждениям: «Это некалорийный пончик, поэтому я его ем», или: «Я читал, что регулярное употребление пончиков полезно для здоровья».

Как использовать когнитивный диссонанс в дизайне и маркетинге

Прежде чем соотнести когнитивный диссонанс и маркетинг, важно понять, что, столкнувшись с когнитивным диссонансом, люди хотят сделать что-то, чтобы уменьшить внутренний конфликт, который они чувствуют.

Вернемся к примеру с пончиком. Кафе может ввести в меню действительно низкокалорийный продукт или сделать акцент на том, что в нем содержатся натуральные и полезные ингредиенты, чтобы уменьшить вину сидящего на диете.

Задача маркетолога — уменьшить диссонанс пользователей. Если вы уверяете, что ваш продукт прост в использовании, но при этом на сайте трудно ориентироваться, посетители начнут сомневаться в обещанной простоте продукта.

Помните: любая несогласованность в вашем дизайне и маркетинге увеличивает диссонанс.

Хорошие способы использования когнитивного диссонанса

Когнитивный диссонанс может быть инструментом убеждения. Зачастую его используют в виде техники Foot-in-the-Door (в переводе с английского — нога в дверном проеме). Ее суть заключается в снижении сопротивления пользователя путем постепенного усложнения поставленной перед ним задачи.

Представьте, что вы работаете над онбордингом для своего продукта. Перед тем, как просить пользователей о большой услуге (стать платящим клиентом), сначала попросите их о настолько маленькой услуге (бесплатно зарегистрироваться в один клик), что они, скорее всего, исполнят вашу просьбу.

Как только они «ступили за дверь», вы, подождав немного, можете попросить их о более крупной услуге. В конце концов, вы сможете побудить их стать платящим пользователем вашего продукта.

Как еще можно использовать этот принцип в маркетинге:

• Скидка на первую покупку. Помимо магнетического воздействия слова “скидка”, здесь включается и техника Foot-in-the-Door. Скидка может быть очень большой, а купить за скромные деньги совсем несложно. Первый шаг состоялся, и дальше человеку можно предложить товар за большую цену.
• Продуктовые линейки. Предложение в целом интересует клиента, но купить сразу дорогой продукт – страшно. А вот купить что-то недорогое (или получить бесплатно) человек может сразу. Затем могут следовать покупки более дорогих товаров, и при хорошем качестве многие покупатели доберутся и до сегмента с максимальными ценами.

На Фотостране мы активно используем этот прием. Предлагаем пользователям забрать бесплатный подарок:

А чуть позже, купить набор со скидкой:

• Продвигай дешевый товар, а продавай прибыльный. Так делают магазины Икеа, выпуская билборды и листовки со стаканами и полотенцами практически по себестоимости. Но, приехав в магазин за стаканами, почти каждый посетитель выходит с тележкой, нагруженной товарами с высокой маржой.

Зачастую люди регистрируются на бесплатные сервисы потому, что им это навязали, а не потому, что это было им необходимо. Тут и появляется маленький когнитивный диссонанс, который люди пытаются нейтрализовать с помощью одного из четырех названных способов.

Используя технику Foot-in-the-Door, вы повышаете вероятность того, что кто-то исполнит вашу просьбу. Важно при этом не быть чересчур настойчивым, потому что пользователь от вас отвернется. Чрезвычайно важно дать людям время отдохнуть и разобраться в своих мыслях, если вы хотите, чтобы это техника оказалась эффективной.

Дело в том, что при выполнении действия в первый раз в сознании человека формируется определенная модель поведения, к который он прибегнет при следующем идентичном призыве к действию.

Каждый раз, когда вы просите пользователя об услуге, вы создаете маленький когнитивный диссонанс, который пропорционален масштабу услуги. Именно поэтому продукту нужен такой дизайн, чтобы у пользователя было время на то, чтобы самому разобраться с когнитивным диссонансом.

Представьте мысли пользователя после бесплатной регистрации: «Зачем я подписался на этот продукт? Я думаю, он может быть полезен мне… Мне кажется, что он мне нравится». Теперь самое время попросить о другой маленькой услуге, затем выдержать паузу и продолжать.

Чем больше услуг оказал пользователь, тем крупней может быть ваша следующая просьба. Побуждая людей инвестировать в ваш продукт, вы создаете доверие и зависимость.

С помощью когнитивного диссонанса вы можете превратить пользователей в лояльную аудиторию. Но это возможно только в том случае, если вы используете диссонанс грамотно. Не будьте назойливы и убеждайте пользователей так, чтобы взаимодействие с вашим продуктом доставляло им удовольствие.

Теорія когнітивного дисонансу — ПСИХОЛОГІС

Леон Фестингер — творець теорії когнітивного дисонансу

Теорія когнітивного дисонансу — одна з «теорій відповідності», що ґрунтуються на приписуванні особистості прагнення до зв’язного і впорядкованому сприйняття свого ставлення до світу. Поняття «когнітивний дисонанс» вперше введено учнем Курта Левіна Леоном Фестингером в 1956 році для пояснення змін думок, переконань як способу усунення смислових конфліктних ситуацій.

В теорії когнітивного дисонансу логічно суперечливим знань про одному і тому ж предметі приписується статус мотивації, покликаної забезпечити усунення виникає при зіткненні з протиріччями почуття дискомфорту за рахунок зміни існуючих знань або соціальних установок. Вважається, що існує комплекс знань про об’єкти і людей, названий когнітивної системою, який може бути різного ступеня складності, узгодженості та взаємозв’язку. При цьому складність когнітивної системи залежить від кількості і різноманітності включених у неї знань. За класичним визначенням Л. Фестингера, когнітивний дисонанс — це невідповідність між двома когнітивними елементами (когнициями) — думками, досвідом, інформацією і т. д. — при якому заперечення одного елемента випливає з існування іншого, та пов’язане з цим невідповідністю відчуття дискомфорту, інакше кажучи, відчуття дискомфорту виникає при зіткненні в свідомості логічно суперечливих знань про одне й те ж явище, подію, об’єкт. Теорія когнітивного дисонансу характеризує способи усунення або згладжування цих протиріч і описує те, як це робить людина в типових випадках.

Леон Фестингер Введення в теорію дисонансу

Давно помічено, що будь-яка людина прагне до збереження досягнутої їм внутрішньої гармонії. Його погляди і установки мають властивість об’єднуватися в систему, що характеризується узгодженістю вхідних в неї елементів. Звичайно, не важко знайти винятки з цього правила. Так, якийсь чоловік може вважати, що чорношкірі американці нічим не гірше білих співгромадян, проте ця ж людина волів би, аби вони не жили з ним в найближчому сусідстві. Або інший приклад: хтось може вважати, що діти повинні вести себе тихо і скромно, проте він відчуває явну гордість, коли його улюблене чадо енергійно привертає увагу дорослих гостей. Подібні факти невідповідності між переконаннями і актуальним поведінкою (а воно часом може приймати досить драматичні форми) представляють науковий інтерес головним чином тому, що вони різко контрастують з поширеною думкою про тенденції до внутрішньої узгодженості між когнітивними елементами. Тим не менше — і це досить твердо встановлений самими різними дослідженнями факт — пов’язані між собою установки людини прагнуть саме до узгодженості.

Існує узгодженість між тим, що людина знає і чого він вірить, і тим, що він робить.

Наприклад, людина, переконаний в тому, що університетська освіта — це зразок найбільш якісної освіти, буде всіляко спонукати своїх дітей вступати в університет. Дитина, яка знає, що слідом за проступком неминуче послідує покарання, буде намагатися не робити його чи, принаймні, спробує приховати скоєне. Все це настільки очевидно, що ми приймаємо приклади такої поведінки як належне. Нашу увагу, насамперед, привертають різного роду виключення з послідовного в цілому поведінки. Людина може усвідомлювати шкоду куріння для здоров’я, але продовжувати палити; багато люди скоюють злочини, повністю віддаючи собі звіт в тому, що ймовірність покарання за ці злочини досить висока.

Беручи прагнення індивіда до внутрішньої узгодженості як даність, що ж можна сказати про подібного роду винятки? Дуже рідко випадки неузгодженості визнаються самим суб’єктом як протиріччя в його системі знань. Набагато частіше індивід робить більш або менш успішні спроби якимось чином раціоналізувати подібне протиріччя. Так, людина, яка продовжує палити, знаючи, що це шкідливо для здоров’я, може раціоналізувати свою поведінку кількома способами. Він може вважати, що задоволення, яке отримує від куріння, занадто велике, щоб його позбутись, або що зміни здоров’я курця не настільки фатальні, як стверджують лікарі, бо він все ще живий і здоровий. І, нарешті, якщо він кине палити, то може додати у вазі, а це теж погано для здоров’я. Таким чином, звичку до куріння він цілком успішно погодить зі своїми переконаннями. Однак люди не завжди настільки успішні в спробах раціоналізації своєї поведінки; з тієї чи іншої причини спроби забезпечити узгодженість можуть бути невдалими. Тут-то і виникає протиріччя в системі знань, що неминуче веде до появи психологічного дискомфорту.

Отже, ми підійшли до того, щоб сформулювати основні положення теорії. Однак, перш ніж зробити це, я хотів би уточнити деякі терміни. Перш за все, давайте замінимо слово невідповідність терміном меншою логічної конотації, а саме: терміном дисонанс.

Аналогічним чином замість слова відповідність я буду вживати більш нейтральний термін консонанс. Формальне визначення цих понять буде дано нижче.

Отже, основні гіпотези я хочу сформулювати наступним чином.

1. Виникнення дисонансу, породжує психологічний дискомфорт, буде мотивувати індивіда до спроби зменшити ступінь дисонансу і по можливості досягти консонансу.




2. У разі виникнення дисонансу, крім прагнення до його зменшення, індивід буде активно уникати ситуацій та інформації, які можуть вести до його зростання.

Перш ніж перейти до докладного аналізу теорії дисонансу, необхідно роз’яснити природу дисонансу як психологічного феномена, характер концепції, з ним пов’язаної, а також можливості її застосування і розвитку. Сформульовані вище основні гіпотези є гарною відправною точкою для цього. Їх трактування має досить загальне значення, тому термін дисонанс можна вільно замінити на інше поняття подібного характеру, наприклад, на голод, фрустрацію або нерівновага. При цьому самі гіпотези будуть повністю зберігати свій сенс.

Я припускаю, що дисонанс, тобто існування суперечливих відношень між окремими елементами у системі знань, сам по собі є мотивуючим фактором. Когнітивний дисонанс може розумітися як умова, що приводить до дій, спрямованих на його зменшення (наприклад, голод викликає активність, спрямовану на його угамування). Це — зовсім інший вид мотивації, ніж той, з яким звикли мати справу психологи. Але, як ми побачимо далі, це надзвичайно сильний спонукальний чинник.

Під терміном знання я буду розуміти будь-яку думку або переконання індивіда щодо навколишнього світу, самого себе, своєї власної поведінки.

Виникнення і стійкість дисонансу

Коли і чому виникає дисонанс? Чому люди здійснюють вчинки, які не відповідають їх думок, які суперечать переконанням, що входять в їх систему цінностей? Відповідь на це питання може бути знайдений при аналізі двох найбільш типових ситуацій, в яких виникає хоча б миттєвий дисонанс зі знанням, думкою або уявленням людини щодо власної поведінки.

По-перше, це ситуації, коли людина стає очевидцем непередбачуваних подій або коли йому стає відома яка-небудь нова інформація.

Наприклад, якийсь суб’єкт планує поїздку на пікнік в повній впевненості, що погода буде теплою і сонячною. Однак перед самим виїздом може початися дощ. Так, знання про те, що йде дощ, буде суперечити його планам з’їздити за місто.

Або інший приклад. Уявіть собі, що людина, абсолютно впевнений у неефективності автоматичної коробки передач, випадково натрапляє на статтю з переконливим описом її переваг. І знову у системі знань індивіда хай на коротку мить, але виникне дисонанс.

Навіть у відсутність нових, непередбачених подій або інформації дисонанс, безсумнівно, є феноменом щоденним. Дуже мало на світі речей повністю чорних або повністю білих. Дуже мало в житті ситуацій настільки очевидних, щоб думки про них не були б до деякої міри сумішшю протиріч. Так, якийсь американський фермер-республіканець може бути не згоден з позицією його партії з приводу цін на сільськогосподарську продукцію. Людина, що купує новий автомобіль, може віддати перевагу економічності однієї моделі і в той же час з надією дивитися на дизайн іншого. Підприємець, який бажає вигідно вкласти вільні грошові засоби, добре знає, що результат його капіталовкладення залежить від економічних умов, знаходяться поза межами його особистого контролю. У будь-якій ситуації, яка вимагає від людини сформулювати свою думку або зробити який-небудь вибір, неминуче створюється дисонанс між усвідомленням здійснюваного дії і тими відомими суб’єкту думками, які свідчать на користь іншого варіанту розвитку подій. Спектр ситуацій, в яких дисонанс є майже неминучим, досить широкий, але наше завдання полягає в тому, щоб дослідити обставини, при яких дисонанс, одного разу виникнувши, зберігається якийсь час, тобто відповісти на питання, за яких умов дисонанс перестає бути скороминущим явищем. Для цього розглянемо різні можливі способи, з допомогою яких дисонанс може бути зменшений. А як приклад використовуємо випадок з завзятим курцем, який одного разу зіткнувся з інформацією про шкоду куріння.

Можливо, він прочитав про це в газеті або журналі, почув від друзів або від лікаря. Це нове знання буде, звичайно, суперечить тому факту, що він продовжує палити. Якщо гіпотеза про прагнення зменшити дисонанс вірна, то яким у цьому випадку буде поведінка нашого уявного курця?

По-перше, він може змінити свою поведінку, то є кинути палити, і тоді його уявлення про своєму новому поведінці буде узгоджено зі знанням того, що куріння шкідливе для здоров’я.

По-друге, він може спробувати змінити своє знання щодо ефектів куріння, що звучить досить дивно, але зате добре відображає суть того, що відбувається. Він може просто перестати визнавати те, що куріння завдає йому шкоди, або ж він може спробувати знайти інформацію, що свідчить про деяку користь куріння, тим самим зменшуючи значущість інформації про його негативні наслідки. Якщо цей індивід зуміє змінити свою систему знань-яким з цих способів, він може зменшити або навіть повністю усунути дисонанс між тим, що він робить, і тим, що він знає.

Досить очевидно, що курець з наведеного вище прикладу може зіткнутися з труднощами в спробі змінити свою поведінку або своє знання. І саме це є причиною того, що дисонанс, одного разу виникнувши, може досить довго зберігатися. Немає жодних гарантій того, що людина буде в змозі зменшити або усунути виник дисонанс. Гіпотетичний курець може виявити, що процес відмови від куріння надто болюче для нього, щоб він міг цього витримати. Він може спробувати знайти конкретні факти або думки інших людей про те, що куріння не приносить такого великого шкоди, однак ці пошуки можуть закінчитися і невдачею. Тим самим, цей індивід опиниться в такому становищі, коли він буде продовжувати палити, разом з тим добре усвідомлюючи, що куріння шкідливе. Якщо ж подібна ситуація викликає в індивіда дискомфорт, то його зусилля, спрямовані на зменшення існуючого дисонансу, не припиняться.

Визначення понять: дисонанс і консонанс

Частина цього розділу буде присвячена більш формальним поданням теорії дисонансу. Я буду намагатися формулювати положення цієї теорії в максимально точних і однозначних термінах. Але так як ідеї, які лежать в основі цієї теорії, досі ще далекі від остаточного визначення, деякі неясності будуть неминучі.

Терміни дисонанс і консонанс визначають той тип відносин, які існують між парами «елементів». Отже, перш ніж ми визначимо характер цих відносин, необхідно точно визначити самі елементи.

Ці елементи відносяться до того, що індивід знає відносно самого себе, щодо своєї поведінки і щодо свого оточення. Ці елементи, отже, є знаннями. Деякі з них відносяться до пізнання самого себе: що даний індивід робить, що він відчуває, які його потреби і бажання, що він взагалі являє собою тощо Інші елементи знання стосуються світу, в якому він живе: що доставляє даному індивіду задоволення, а що — страждання, що є несуттєвим, а що — важливим і т. д.

Термін знання використовувався досі в дуже широкому сенсі і включав в себе явища, зазвичай не зв’язуються зі значенням цього сло-ва, — наприклад, думки. Людина формує якусь думку тільки в тому випадку, якщо вважає, що воно істинне і, таким чином, чисто психологічно не відрізняється від «знання», як такого. Те ж саме можна сказати щодо переконань, цінностей або установок, які служать досягненню визначених цілей. Це ні в якому разі не означає, що між цими різнорідними термінами і явищами немає ніяких важливих відмінностей. Деякі з таких відмінностей будуть наведені нижче. Але для цілей формального визначення усі ці явища — суть «елементи знання», і між парами цих елементів можуть існувати відносини консонансу і дисонансу.

Іншими словами, елементи знання відповідають по більшій частині того, що людина фактично робить або відчуває, і того, що реально існує в його оточенні. У разі думок, переконань і цінностей реальність може полягати в тому, що думають або роблять інші; в інших випадках дійсним може бути те, з чим людина стикається на досвіді, або те, що інші повідомляють йому.

Нерелевантні відносини

Два елементи можуть просто не мати нічого спільного між собою. Іншими словами, за таких обставин, коли один когнітивний елемент ніде не перетинається з іншим елементом, ці два елементи є нейтральними, або нерелевантними, по відношенню один до одного.

У центрі нашої уваги будуть знаходитися тільки ті пари елементів, між якими виникають відносини консонансу або дисонансу.

Релевантні відношення: дисонанс і консонанс

Два елементи є диссонантными по відношенню один до одного, якщо з тієї чи іншої причини вони не відповідають один одному.

Зараз ми можемо перейти до того, щоб зробити спробу більш формального концептуального визначення.

Давайте розглянемо два елементи, які існують в знанні людини і релевантні по відношенню один до одного. Теорія дисонансу ігнорує існування всіх інших когнітивних елементів, які є релевантними до будь-якого з двох аналізованих елементів, і розглядає тільки ці два елемента окремо. Два елементи, взяті окремо, знаходяться в диссонантном відношенні, якщо заперечення одного елемента випливає з іншого. Можна сказати, що Х і Y знаходяться в диссонантном відношенні, якщо не-Х випливає з Y. Так, наприклад, якщо людина знає, що в його оточенні знаходяться тільки друзі, але, тим не менше, відчуває побоювання або невпевненість, це означає, що між цими двома когнітивними елементами існує диссонантное ставлення. Або інший приклад: людина, маючи великі борги, купує новий автомобіль; у цьому випадку відповідні когнітивні елементи будуть диссонантными по відношенню один до одного. Дисонанс може існувати внаслідок набутого досвіду або очікувань, або з причини того, що вважається гідним або прийнятим, або за будь-який з безлічі інших причин.

Спонукання і бажання також можуть бути чинниками, визначальними є два елемента диссонантными чи ні. Наприклад, людина, граючи на гроші в карти, може продовжувати грати і програвати, знаючи, що його партнери є професійними гравцями. Це останнє знання було б диссонантным з усвідомленням його власної поведінки, а саме того, що він продовжує грати. Але для того щоб в даному прикладі визначити ці елементи як диссонантные, необхідно прийняти з достатнім ступенем імовірності, що даний індивід прагне виграти. Якщо ж з якоїсь дивної причини ця людина хоче програти, то це відношення було б консонантным.

Наведу ряд прикладів, де дисонанс між двома когнітивними елементами виникає з різних причин.

1. Дисонанс може виникнути з причини логічної несумісності. Якщо індивід вважає, що в найближчому майбутньому людина висадиться на Марсі, але при цьому вважає, що люди до цих пір не в змозі зробити космічний корабель, придатний для цієї мети, то ці два знання є диссонантными по відношенню один до одного. Заперечення змісту одного елемента випливає з утримання іншого елемента на підставі елементарної логіки.




2. Дисонанс може виникнути з причини культурних звичаїв. Якщо людина на офіційному бенкеті бере рукою ніжку курчати, знання того, що він робить, є диссонантным по відношенню до знання, що визначає правила формального етикету під час офіційного банкету. Дисонанс виникає з тієї простої причини, що саме ця культура визначає, що пристойно, а що ні. В іншій культурі ці два елементи можуть і не бути диссонантными.




3. Дисонанс може виникати тоді, коли одне конкретне думка входить до складу більш загальної думки. Так. якщо людина — демократ, але на цих президентських виборах голосує за республіканського кандидата, когнітивні елементи, відповідні цим двом наборам думок, є диссонантными по відношенню один до одного, тому що фраза «бути демократом» включає в себе, за визначенням, необхідність підтримки кандидатів демократичної партії.




4. Дисонанс може виникати на основі минулого досвіду. Якщо людина потрапляє під дощ і, проте, сподівається залишитися сухим (не маючи при собі парасольки), то ці два знання будуть диссонантными по відношенню один до одного, оскільки він знає з минулого досвіду, що не можна залишитися сухим, стоячи під дощем. Якби можна було уявити собі людину, яка ніколи не потрапляв під дощ, то зазначені знання не були б диссонантными.

Цих прикладів достатньо для того, щоб проілюструвати, як концептуальне визначення дисонансу може використовуватися емпірично, щоб вирішити, чи є два когнітивних елемента диссонантными або консонантными. Звичайно, зрозуміло, що в кожній з цих ситуацій можуть існувати інші елементи знання, які можуть бути в консонантном відношенні з будь-яким з двох елементів у цій парі. Проте, відношення між двома елементами є диссонантным, якщо, ігноруючи всі інші елементи, один з елементів пари веде до заперечення значення іншого.

Ступінь дисонансу

Один очевидний фактор, що визначає ступінь дисонансу, — це характеристики тих елементів, між якими виникає дисонантное ставлення. Якщо два елементи є диссонантными по відношенню один до одного, то ступінь дисонансу буде прямо пропорційна важливості даних когнітивних елементів. Чим більш значимі елементи для індивіда, тим більшим буде ступінь диссонантного відносини між ними. Так, наприклад, якщо людина дає десять центів жебракові, хоча й бачить, що цей жебрак навряд чи по-справжньому потребує грошей, дисонанс, який виникає між цими двома елементами, досить слабкий. Жоден з цих двох когнітивних елементів не є досить важливим для даного індивіда. Набагато більший дисонанс виникає, наприклад, якщо студент не прагне підготуватися до дуже важливого іспиту, хоч і знає, що рівень його знань, безсумнівно, є неадекватною для успішної здачі іспиту. У цьому випадку елементи, які є диссонантными по відношенню один до одного, набагато більш важливі для даного індивіда, і, відповідно, ступінь дисонансу буде значно більшою.

Досить впевнено можна припустити, що в житті дуже рідко можна зустріти яку-небудь систему когнітивних елементів, в якій дисонанс повністю відсутня. Майже для будь-якої дії, що людина могла б зробити, або будь-якого почуття, яке він міг би відчувати, майже напевно знайдеться, принаймні, один когнітивний елемент, що знаходиться в диссонантном відношенні з цим «поведінковим» елементом.

Навіть абсолютно тривіальні знання, як, наприклад, усвідомлення необхідності недільної прогулянки, досить імовірно, будуть мати деякі елементи, що дисонують з цим знанням. Чоловік, який вийшов на прогулянку, може усвідомлювати, що вдома його чекають якісь нагальні справи, або, наприклад, під час прогулянки він зауважує, що збирається дощ, і так далі. Коротше кажучи, існує так багато інших когнітивних елементів, релевантних по відношенню до будь даного елементу, що наявність деякої міри дисонансу — саме звичайна справа.

Давайте розглянемо тепер ситуацію самого спільного роду, у якій може виникнути дисонанс або консонанс. Зважаючи на час в робочих цілях те, що всі елементи, релевантні по відношенню до розглянутого когнітивного елементу, однаково важливі, ми можемо сформулювати загальну гіпотезу. Ступінь дисонансу між даними конкретним елементом і всіма іншими елементами когнітивної системи індивіда буде прямо залежати від кількості тих релевантних елементів, які є диссонантными по відношенню до розглянутого елемента. Таким чином, якщо переважна більшість релевантних елементів є консонантными по відношенню до, скажімо, поведінкового елемента когнітивної системи, то ступінь дисонансу з цим поведінковим елементом буде невеликий. Якщо ж частка елементів, консонантных по відношенню до даного поведінкового елемента, буде набагато меншою, ніж частка елементів, що знаходяться у диссонантном відношенні з даним елементом, то ступінь дисонансу буде значно вище. Звичайно, ступінь загального дисонансу буде також залежати від важливості або цінності тих релевантних елементів, які мають консонантних або диссонантные відносини з даним елементом.

Зменшення дисонансу

Існування дисонансу породжує прагнення до того, щоб зменшити, а якщо це можливо, то й повністю усунути дисонанс. Інтенсивність цього прагнення залежить від ступеня дисонансу. Іншими словами, дисонанс діє рівно таким же чином, як мотив, потреба або напруженість. Наявність дисонансу призводить до дій, спрямованих на його зменшення, точно так само, як, наприклад, почуття голоду веде до дій, спрямованих на те, щоб усунути його. Чим більше ступінь дисонансу, тим більше буде інтенсивність дії, спрямованого на зменшення дисонансу, і тим сильніше буде виражена схильність до уникнення будь-яких ситуацій, які могли б збільшити ступінь дисонансу.

Щоб конкретизувати наші міркування щодо того, яким чином може виявитися прагнення до зменшення дисонансу, необхідно проаналізувати можливі способи, з допомогою яких виник дисонанс можна зменшити або усунути. У загальному сенсі, якщо дисонанс виникає між двома елементами, то цей дисонанс може бути усунутий шляхом зміни одного з цих елементів. Істотним є те, яким чином ці зміни могли б бути здійснені. Існує безліч можливих способів, за допомогою яких цього можна досягти, що залежить від типу когнітивних елементів, залучених у дане відношення, і від загального когнітивного змісту даної ситуації.

Зміна поведінкових когнітивних елементів

Коли дисонанс виникає між когнітивним елементом, що належать до знання щодо навколишнього середовища, і поведінковим когнітивним елементом, то він може бути усунутий тільки за допомогою зміни поведінкового елемента таким чином, щоб він став консонантным з елементом середовища. Самий простий і легкий спосіб домогтися цього полягає в тому, щоб змінити дію або почуття, яке цей поведінковий елемент представляє. Приймаючи, що знання є відображенням реальності, вважаємо, що якщо поведінка індивіда змінюється, то когнітивний елемент (або елементи), відповідний цій поведінці, змінюється аналогічним чином. Цей спосіб зменшення або усунення дисонансу є дуже поширеним. Наші поведінку і почуття часто змінюються відповідно до отриманої нової інформації. Якщо людина виїхала за місто на пікнік і зауважив, що починається дощ, він цілком може просто повернутися додому. Існує досить багато людей, безповоротно відмовилися від тютюну, як тільки вони дізналися, що це дуже шкідливо для здоров’я.

Однак далеко не завжди буває можливим усунути дисонанс або навіть суттєво його зменшити, тільки змінюючи відповідну дію або почуття. Труднощі, пов’язані зі зміною поведінки, можуть бути занадто великі, або ж, наприклад, саме це зміна, вчинене з метою усунення якогось дисонансу, може, у свою чергу, породити ціле безліч нових протиріч. Ці питання нижче будуть розглянуті більш докладно.

Зміна когнітивних елементів навколишнього середовища

Точно так само як можна змінити поведінкові когнітивні елементи, змінюючи поведінку, яку вони відображають, іноді можливо змінити когнітивні елементи середовища за допомогою зміни відповідної їм ситуації. Звичайно, цей процес є більш важким, ніж зміна поведінки, з тієї простої причини, що для цього потрібно мати достатню ступінь контролю над навколишнім середовищем, що зустрічається досить рідко.

Змінити середовище з метою зменшення дисонансу набагато простіше в тому випадку, коли дисонанс пов’язаний з соціальним оточенням, ніж тоді, коли він пов’язаний з фізичним середовищем.

Якщо змінюється когнітивний елемент, а певна реалія, яку він представляє в свідомості індивіда, що залишається незмінною, то повинні використовуватися кошти ігнорування або протидії реальної ситуації.

Наприклад, людина може змінити свою думку про якийсь політичного діяча, навіть якщо його поведінка і політична ситуація залишаються незмінними. Зазвичай для того, щоб це могло статися, людині буває достатньо знайти людей, які погодяться з ним і будуть підтримувати його нова думка. Взагалі, для формування уявлення про соціальної реальності необхідні схвалення і підтримка з боку інших людей. Це один з основних способів, за допомогою якого знання може бути змінено. Легко помітити, що у випадках, коли буває необхідна подібна соціальна підтримка, наявність дисонансу і, як наслідок, прагнення змінити когнітивний елемент призводять до різних соціальних процесів.

Додавання нових когнітивних елементів

Отже, ми встановили, що для повного усунення дисонансу необхідно зміна певних когнітивних елементів. Зрозуміло, що це не завжди можливо. Але навіть якщо повністю усунути дисонанс не можна, завжди можна його зменшити, додаючи нові когнітивні елементи в систему знань індивіда.

Наприклад, якщо існує дисонанс між когнітивними елементами, щодо шкоди куріння та відмови кинути палити, то загальний дисонанс можна зменшити додаванням нових когнітивних елементів, які узгоджуються з фактом куріння. Тоді при наявності такого дисонансу від людини можна очікувати активного пошуку нової інформації, яка могла б зменшити загальний дисонанс. При цьому він буде уникати тієї інформації, яка могла б збільшити існуючий дисонанс. Легко здогадатися, що даний індивід отримає задоволення від читання будь-якого матеріалу, який ставить під сумнів шкоду куріння. У той же час він критично сприйме будь-яку інформацію, що підтверджує негативний вплив нікотину на організм.

Опір зменшення дисонансу

Якщо б ніякі когнітивні елементи системи знань індивіда не чинили опору змінам, то не було б підстав для виникнення дисонансу. Міг би виникнути короткочасний дисонанс, але якщо когнітивні елементи даної системи не чинять опір змінам, то дисонанс буде негайно усунуто. Розглянемо головні джерела опору зменшення дисонансу.

Межі збільшення дисонансу

Максимальний дисонанс, який може існувати між будь-якими двома елементами, визначається величиною опору зміни найменш стійкого елемента. Як тільки ступінь дисонансу досягне свого максимального значення, найменш стійкий когнітивний елемент зміниться, тим самим усуваючи дисонанс.

Це не означає, що ступінь дисонансу часто буде наближатися до цього максимально можливого значення. Коли виникає сильний дисонанс, ступінь якого менше, ніж величина опору змінам, властивого будь-якому з його елементів, зменшення цього дисонансу для загальної когнітивної системи цілком може бути досягнуте за рахунок додавання нових когнітивних елементів. Таким чином, навіть у разі наявності дуже сильного опору змінам загальний дисонанс в системі може зберігатися на досить низькому рівні.

Розглянемо як приклад людини, який витратив значну суму грошей на придбання нового дорогого автомобіля. Уявімо собі, що після здійснення цієї покупки він виявляє, що двигун цього автомобіля працює погано і що його ремонт обійдеться дуже дорого. Більше того, виявляється, що експлуатація цієї моделі значно дорожче, ніж експлуатація інших автомобілів, і додатково до всього, його друзі стверджують, що цей автомобіль просто позбавлений смаку, якщо не сказати потворний. Якщо ступінь дисонансу стане досить великою, тобто співвідносить з величиною опору зміни найменш стійкого елемента (який у даній ситуації, швидше за все, буде елементом поведінковим), то цей індивід може, зрештою, продати автомобіль, незважаючи на всі незручності і фінансові втрати, пов’язані з цим.

Тепер давайте розглянемо протилежну ситуацію, коли ступінь дисонансу для індивіда, купив новий автомобіль, була досить великою, але все-таки менше, ніж максимально можливий дисонанс (тобто менше величини опору зміни, властивого найменш стійкого до змін когнітивного елементу). Жоден з існуючих когнітивних елементів, отже, не змінився б, але цей індивід міг би зберігати ступінь загального дисонансу досить низькою допомогою додавання нових знань, є консонантными з фактом володіння новим автомобілем. Цей індивід міг би прийти до висновку, що потужність і ходові характеристики автомобіля більш важливі, ніж його економічність і дизайн. Він починає їздити швидше, ніж зазвичай і абсолютно переконується в тому, що здатність розвивати високу швидкість є найважливішою характеристикою автомобіля. З допомогою подібних знань цей індивід цілком міг би досягти успіху в підтримуванні дисонансу на незначному рівні.

Висновок

Основна суть теорії дисонансу, яку ми описали, досить проста і в стислій формі полягає в наступному:

1. Можуть існувати диссонантные відносини або відносини невідповідності між когнітивними елементами.




2. Виникнення дисонансу викликає прагнення до того, щоб зменшити його і спробувати уникнути його подальшого збільшення.




3. Прояви подібного прагнення полягають у зміні поведінки, зміну ставлення або в навмисному пошуку нової інформації і нових думок щодо породив дисонанс судження або об’єкта.

теорія когнітивного дисонансу Фестінгера. Реферат – Освіта.UA

Теорія когнітивного дисонансу є однією з послідовних теорій про зміну позицій, яка стверджує, що особистість поводиться таким чином, який дає змогу максимізувати внутрішню послідовність її когнітивної системи, і що групи також намагаються максимізувати внутрішню послідовність відносин

Крім теорії когнітивного дисонансу Л. Фестінгера (1957), існує також теорія балансу Гайдера (1946), а також відповідні теорії Осгуда і Таннєнбаума (1955). Проте теорія когнітивного дисонансу як окреме спрямування була найбільш впливовою протягом десятиліть. Один із найпривабливіших аспектів цієї теорії полягає в тому, що вона пропонує протилежні — інтуїтивні гіпотези, які часто підтверджувалися.

Зерно теорії сприймається просто: два когнітивних елементи (думки, спрямування, вірування), так би мовити, перебувають у дисонансному відношенні, якщо одна із сторін випливає послідовно за іншою. Оскільки дисонанс є психологічно некомфортним, його існування мотивуватиме особистість редукувати його і досягти гармонії (консонансу). Далі, якщо дисонанс існує, особистість буде активно уникати ситуацій та інформацій, які здатні породжувати дисонанс.

Теорія когнітивного дисонансу піддавалася критиці за неясність, незрозумілість, невизначеність термінології тощо. Справді, цю теорію доцільніше розглядати більш як проблематичну, ніж стверджувальну. Методологія експериментів для доказу теорії також критикувалася за штучність, можливість різночитання та сумнівну зовнішню валідність, ігнорування індивідуальних особливостей.

У своїй основній праці — «Теорія когнітивного дисонансу» — Фестінгер формулює її вихідні положення таким чином: основна ідея теорії полягає в тому, що людський організм прагне встановити внутрішню гармонію, послідовність, узгодженість між своїми думками, здібностями, знаннями й цінностями. Тобто живий організм має потяг, спрямований на узгодженість усередині пізнавальної діяльності. Щоб досконало оперувати цим поняттям («узгодженість»), Фестінгер тлумачить пізнавальну діяльність як таку, що розкладається на елементи, або, зрештою, як сукупність таких елементів.

Фестінгер далі пропонує теоретичні твердження, які стосуються відношень між цими пізнавальними елементами:

• пара елементів може існувати у відношеннях, що не стосуються або стосуються справи; у відношеннях узгодженості або неузгодженості;
• два пізнаваних елементи перебувають у стані ізольованості (іррелевантності), якщо вони не мають ніякого стосунку один до одного;
• два пізнаваних елементи перебувають у дисонантних відношеннях, якщо спостерігається дисонанс щодо кожного з них окремо, адже кожний елемент (як доповнення) випливає, походить з іншого;
• два пізнаваних елементи перебувають у консонантних відношеннях, якщо один елемент випливає з іншого.

Виходячи з цих попередніх дефініцій, Фестінгер встановлює такі форми когнітивного дисонансу.

1. Дисонанс майже завжди постає після рішення, яке було прийнято між двома або більше альтернативами. Адже рішення є не ліквідацією протилежності, а її відсуненням убік, є концентрацією уваги на одному боці альтернативи. Мова йде лише про психічну затримку небажаного боку альтернативи, але «в собі» вона продовжує існувати. Таке витіснення в несвідоме виявляє процес, який став предметом головної уваги психоаналізу.

Когнітивні елементи, які відповідають позитивній характеристиці відкинутої альтернативи, і ті, які відповідають негативній характеристиці обраної альтернативи, є дисонантними зі знанням дії, яку було здійснено. Ті негативні елементи, які відповідають позитивній характеристиці обраної альтернативи і негативній характеристиці відкинутої альтернативи, є консонантними у відношенні когнітивних елементів, що відповідають дії, яку було визнано.

2. Дисонанс майже завжди постає після здійсненої спроби, при запропонуванні нагороди або страхітливої кари внаслідок здійснюваного типу (характеру) поведінки, який відрізняється від тієї чи іншої вихідної думки. Якщо таку поведінку було успішно здійснено, окрема думка особистості дисонантного її знанням стосовно її поведінки; при цьому її знання про отриману нагороду або щодо уникнення кари консонантне з її знанням відносно її поведінки. Якщо поведінка не була успішною, виникає дисонанс.

3. Цілеспрямоване або випадкове звертання до нової інформації може створити когнітивні елементи, які будуть дисонантними з існуючим пізнанням.

4. Відкрите вираження незгоди в групі приводить до появи когнітивного дисонансу серед членів групи.

Ця теорія, мабуть, спочатку захоплює своєю невимушеною простотою, майже трюїзмами, але згодом до неї звертаються як до такої, що містить в собі справжні науково-філософські узагальнення. Історик психології М. Гант зауважує з цього приводу, що це була, без сумніву, найбільш впливова теорія в соціальній психології від кінця 50-х років до початку 70-х. Поступово вона втратила свої позиції, і сьогодні є лише сприйнятим знанням, але не ділянкою активних наукових досліджень.

Теорія когнітивного дисонансу стверджує, що особистість відчуває напруженість і дискомфорт, коли має мінливі, непослідовні ідеї (наприклад: »такий-то є базікало, нудна людина, але я потребую його як друга і спільника») і прагне знайти шляхи зменшити цей дисонанс («такий-то не є таким поганим, як вам про нього відомо» або «насправді він мені не потрібен, я можу отримати щось і без нього» тощо).

У 1930 році К. Левін впритул підійшов до цього предмета, коли досліджував, як схильності особистості можуть бути змінені її членством у групі, яка досягає рішення, і як така людина може дотримуватися такого рішення, ігноруючи пізнішу інформацію, що конфліктує з цим. Учень Левіна Фестінгер провів цю лінію дослідження далі, розвинувши свою теорію когнітивного дисонансу.

Перша інстанція, в якій Фестінгер виявив сміливість і безумовність, був дослідницький проект 1954 року, згідно з яким він та два його студенти Міннесотського університету діяли як секретні агенти протягом семи тижнів. Вони вичитали в газетах про пригоду з місіс Кіч (несправжнє ім’я) — домашньою господинею, що мешкала недалеко від Міннеаполіса. Ця жінка стверджувала, що близько року тому отримала послання від вищої істоти, яку вона ідентифікувала як опікуна з планети Кларіон (він заявив про себе у формі автоматичного письма, яке жінка написала, перебуваючи в трансі). Отож 21 грудня, йшлося у посланні, великий потік має покрити Північну півкулю, і всі, хто живе там, за винятком небагатьох обраних, будуть знищені.

Фестінгер, який саме в цей час розробляв свою теорію, та його молодші колеги побачили надзвичайно слушну нагоду спостерігати когнітивний дисонанс «із перших рук».

Психологи відчули, що публічна заява місіс Кіч і наступні події мали б бути неоціненною демонстрацією реального життя — розвитку парадоксальної відповіді на суперечливу очевидність. Вони розробили план, згідно з яким місіс Кіч повинна була в невеличкій хатині спілкуватися з усіма, хто повірив у це пророцтво і хотів би разом з нею дочекатися наступних повідомлень з планети Кларіон. Серед цієї аудиторії були троє дослідників і п’ятеро студентів-асистентів. Під виглядом віруючих вони брали участь в їхніх зібраннях шістдесят разів протягом семи тижнів. Дослідження було фізично та емоційно виснажливим — частково через напруженість приховування реакції на абсурдність того, що відбувається.

Нарешті місіс Кіч отримала довгоочікуване повідомлення: космічний корабель прибуде в певне місце у певний час, щоб урятувати віруючих. Проте корабель не прибув, а 21 грудня минуло без будь-яких наслідків.

Зрештою жінка отримала ще одне повідомлення: мовляв, завдяки добру і світлу, створеним віруючими, Бог вирішив відвернути нещастя й пожаліти світ. Дехто з адептів новоствореного культу, зокрема ті, хто мав щодо нього сумнів і не зміг примирити помилку, що сталася, з власною вірою, зникли. А ті, які глибоко віддалися цьому віруванню, навіть кинули свої заняття і продали свої володіння, тобто поводилися так, як дослідники це й передбачали. Вони пішли більше переконані, ніж сама місіс Кіч. Розкриття таємниці не завадило їхній вірі. З огляду на це усувається конфлікт між тим, у що вони вірили, і дійсністю, що приносить розчарування.

У 1959 році Фестінгер та його колега Дж. Карлсміт провели те, що завжди цитується як класичний когнітивний експеримент. Суть його полягала у тому, що дослідники, вдаючись майже до артистичних заходів, здійснювали спроби зменшити когнітивний дисонанс учасників дослідження.

Фестінгер і Карлсміт пропонували подружжям виконати вкрай нудне завдання: ті мали класти дюжину шпульок на тацю та знімати їх з неї протягом півгодини. Після того як одна пара закінчувала, один із дослідників розповідав їм, що метою експерименту було дослідити, яким чином зацікавленість у завданні спричиняє певний ефект. Потім подружжя мало сказати наступним піддослідним, що приємного було у завданні, а також особливо підкреслити цікавість і приємність цього завдання. Далі це подружжя залучалося до наступної серії експерименту, де ті мали виступити в ролі дослідника-асистента. За це пропонувалася грошова винагорода — один або 20 доларів. Невдовзі всі учасники експерименту мусили зізнатися, що їхні слова про «цікаве» завдання були очевидною оманою для наступного піддослідного.

Після цього останнього піддослідного спитали, наскільки приємним було для нього це завдання. Оскільки завдати дійсно було беззаперечно нудним, брехати кому-небудь ще — означало творити умову когнітивного дисонансу («Я брехав кому-небудь ще. Проте я не є такого роду людиною»). Кардинальним було питання, чи вплине розмір плати, яку отримали піддослідні, на використовувані ними засоби полегшення дисонансу. Можна було сподіватися, що ті, хто отримав 20 доларів — на той час досить значну суму, більш охоче змінять свою думку щодо завдання, ніж ті, хто отримав один долар. Проте Фестінгер і Карлсміт передрікали протилежне.

Піддослідні, які отримали 20 доларів, вважали ці гроші солідною винагородою за експеримент, а отже, швидко погоджувались на те, щоб підтвердити свою брехню. А ті, хто отримав долар, мали таке незначне виправдання своєї брехні, що вони ще відчували когнітивний дисонанс і могли полегшити його, лише переконуючи себе, що завдання дійсно було цікавим.

Як зазначалося, теорію когнітивного дисонансу було піддано гострій критиці. А між тим потік експериментів показав, що когнітивний дисонанс має бути кваліфікований як змістовне, здорове явище. І, більше того, як зріла теорія.

У своїх спогадах відомий соціальний психолог Е. Лронсон писав: «… Ми можемо створити десять хороших гіпотез протягом вечора… такого роду гіпотез, жодна з яких навіть не снилася людині кілька років раніше», проте досить рідко робимо це. Саме цей факт суттєво вивищує статус теорій, які дістають ґрунтовне підтвердження у практиці.

Теорія когнітивного дисонансу пояснила деякі способи соціальної поведінки, що не були розглянуті біхевіористами. Ось кілька прикладів, підкріплених експериментами. Чим міцнішим стає членство в групі, тим вище група оцінюється особистістю. Ми не любимо те, що спричиняє нам біль, замість того, щоб відчувати, що біль був цінним. Ті, хто палять цигарки, кажуть, що зв’язок між палінням і раком є недоведеним; студенти, які обманюють, кажуть, що всі також обманюють, і що вони роблять це, щоб не бути в невигідному становищі.

Люди, які дотримуються протилежних поглядів, схильні інтерпретувати ті ж самі факти зовсім по-різному; кожний пригадує тих, хто підтримує його позиції, «наводить блиск на поверхню» і забуває те, що могло б створити дисонанс. Якщо люди, котрі вважають себе розумними, змушені завдавати болю іншим (як, наприклад, солдати цивільним у ході війни), вони зменшують остаточний дисонанс, принижуючи переможених. Якщо хтось має користь від соціальної несправедливості, що спричиняє страждання інших, він переконує себе, що стражденні неспроможні жити краще, що така їхня дорога життя і т. д.

Наведемо ще один випадок «природного експерименту», який ілюструє людські тенденції регулювати когнітивний дисонанс за допомогою раціоналізму

Після землетрусу в Каліфорнії в 1983 році, що охопив місто Санта-Крус, у відповідності з новим законом Каліфорнії уповноважений Стівенс був запрошений, щоб оцінити, як постраждали тамтешні будинки. Він визначив 175 будівель, які мали дуже сильні пошкодження. Міська рада, охоплена жахом з приводу такого обсягу, приховала цю інформацію. Стівенс був названий панікером, а його доповідь про загрозу місту відхилили. Також не було здійснено жодних заходів. А невдовзі землетрус силою в сім балів знову зробив поштовх у районі Санта-Крус. Три сотні будинків було зруйновано і тисячу серйозно пошкоджено, п’ять чоловік загинуло, а дві тисячі поранено.

Через свою пояснювальну силу теорія когнітивного дисонансу пережила всі напади. І тільки один критичний закид не вдалося легко заперечити. Хоч дослідники завжди запрошували добровольців, щоб робити речі, які не так просто робити, але вони без їхньої згоди пропонували їм морально напружені експерименти, котрі могли завдавати шкоди їхній самоповазі. Щоправда, після експерименту дослідники пояснювали їм, що омана була необхідною — заради наукової мети. Але неетичний засіб від цього не ставав етичним. Подібні проблеми не були притаманними лише дослідженням дисонансу; вони існували і в іншого роду соціально-психологічних дослідженнях.

Знаменитим у цьому сенсі є експеримент, проведений у 1971 році Ф. Зімбардо та трьома його колегами зі Стенфордського університету. Аби вивчати соціальну психологію в тюремних умовах, вони запросили добровольців-студентів останнього курсу, які мали розігрувати ролі охоронців або засуджених. Усі добровольці були опитані за допомогою особистісних тестів, після чого 10 були визначені як ув’язнені, а 11 як охоронці за умови двотижневого експерименту.

«Злочинці» були «арештовані» поліцією одного спокійного ранку та запроторені до в’язниці, де їх роздягай, обшукали і влягли уніформу. Охоронці мали палиці, наручники, свистки та ключі від камер; їхньою турботою було дотримання «права й порядку». Для в’язнів існували певні правила: воші мали мовчати, їсти й відпочивати лише у певний час, звертатися один до одного за номером, а до охоронців — «містер офіцер» тощо. Порушення правил каралося.

Відносини між охороною та ув’язненими скоро набули «класичного» характеру: охоронці почали вважати ув’язнених істотами нижчого рангу, до того ж небезпечними, ув’язнені ж бачили в охоронцях хуліганів і садистів. Один із охоронців зауважував: «Я був здивований самим собою… Я називав їх іншим іменням, примушував чистити туалети голими руками. Я розцінював їх як худобу і мав стежити за ними на випадок, якщо вони забажали б щось учинити».

Через кілька днів ув’язнені влаштували справжні: повстання. Вони забарикадувалися всередині своїх камер, приставивши ліжка до дверей. Охорона поливала їх водою з протипожежних шлангів. Після цього ліжка взагалі були винесені з камер. Охорона встановила додаткове правило: «вигулювати» ув’язнених лише вночі. Чимдалі більше пригнічувані, в’язні проникалися нав’язливою ідеєю глобальної несправедливості. Дехто з них уже на п’ятий день експерименту вимагав звільнення.

Швидкий розвиток садизму серед охоронців був помічений ними самими. Один із охоронців, який до експерименту вважав себе пацифістом, неагресивним тощо, на п’ятий день занотував у своєму щоденнику: «Я вибрав його (ув’язненого) для соціальної образи, тому що я просто не любив його… Новий ув’язнений відмовився їсти свої сосиски… Я вирішив прискорити його годування, але він не хотів їсти. Я розмазав їжу на його обличчі. Я не міг повірити, що це зробив я. Я ненавидів себе за скоєне, але я ненавидів його більше, ніж ще до їжі».

Зімбардо, який не очікував такої стрімкої трансформації в кожній групі добровольців, пізніше писав у звіті: «Те, що найбільш дивує в експерименті в удаваній тюрмі, є легкість, з якою виникає садистична поведінка у зовсім нормальних молодих людей та емоціональна патологічність серед тих, хто ретельно був підібраний за ознакою емоційної стабільності… «

На шостий день дослідники неочікувано закінчили експеримент — на благо всіх, хто брав у ньому участь. Зрозуміло, в очах багатьох моралістів, він був украй неетичний. Більше того, він викликав у здорових та освічених молодих людей тривалі фізичні та емоційні стреси. Через це тюремний експеримент уже ніколи не був повторений.

Один із героїв Шекспіра зауважив: «Увесь світ — театр, в якому всі ми — актори». Мова йде про те, що межа між грою і реальним життям дуже відносна, вони мають взаємний перехід, і це можна назвати феноменологічною грою. Курйозність цього феномена полягає в тому, що життя виступає як гра, а гра — справжнім життям.

Проте феноменологічне тлумачення має бути розшифроване за допомогою тлумачення субстанціального. Це означає, що феноменологічне є лише завісою, за якою приховується справжня природа психічного. А гра дає можливість розкрити це субстанціальне, коли вона безпосередньо переходить у план дії. Людині треба тільки допомогти скинути природну маску, натурально виявити споконвічну людську природу.

Таким чином, психологія XX століття на стародавнє запитання, чи є людина доброю або злою, відповідає (незважаючи на діалектичну суперечність у самій психіці), що людина за своєю природою є злою. В попередні епохи такі висновки робилися на основі спекулятивного розгляду природи людини.

XX століття робить це предметом соціального експериментального дослідження. Аби його результати були більш переконливими, цей експеримент проводять як природний. А в ньому й має відверто виступити істинна природа людини. Від Фестінгера до Зімбардо — психологія когнітивного дисонансу стверджує хибність людської психіки в самих її глибинах.

Література

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.

13.02.2012

теорія когнітивного дисонансу Фестінгера. Реферат – Освіта.UA

Теорія когнітивного дисонансу є однією з послідовних теорій про зміну позицій, яка стверджує, що особистість поводиться таким чином, який дає змогу максимізувати внутрішню послідовність її когнітивної системи, і що групи також намагаються максимізувати внутрішню послідовність відносин

Крім теорії когнітивного дисонансу Л. Фестінгера (1957), існує також теорія балансу Гайдера (1946), а також відповідні теорії Осгуда і Таннєнбаума (1955). Проте теорія когнітивного дисонансу як окреме спрямування була найбільш впливовою протягом десятиліть. Один із найпривабливіших аспектів цієї теорії полягає в тому, що вона пропонує протилежні — інтуїтивні гіпотези, які часто підтверджувалися.

Зерно теорії сприймається просто: два когнітивних елементи (думки, спрямування, вірування), так би мовити, перебувають у дисонансному відношенні, якщо одна із сторін випливає послідовно за іншою. Оскільки дисонанс є психологічно некомфортним, його існування мотивуватиме особистість редукувати його і досягти гармонії (консонансу). Далі, якщо дисонанс існує, особистість буде активно уникати ситуацій та інформацій, які здатні породжувати дисонанс.

Теорія когнітивного дисонансу піддавалася критиці за неясність, незрозумілість, невизначеність термінології тощо. Справді, цю теорію доцільніше розглядати більш як проблематичну, ніж стверджувальну. Методологія експериментів для доказу теорії також критикувалася за штучність, можливість різночитання та сумнівну зовнішню валідність, ігнорування індивідуальних особливостей.

У своїй основній праці — «Теорія когнітивного дисонансу» — Фестінгер формулює її вихідні положення таким чином: основна ідея теорії полягає в тому, що людський організм прагне встановити внутрішню гармонію, послідовність, узгодженість між своїми думками, здібностями, знаннями й цінностями. Тобто живий організм має потяг, спрямований на узгодженість усередині пізнавальної діяльності. Щоб досконало оперувати цим поняттям («узгодженість»), Фестінгер тлумачить пізнавальну діяльність як таку, що розкладається на елементи, або, зрештою, як сукупність таких елементів.

Фестінгер далі пропонує теоретичні твердження, які стосуються відношень між цими пізнавальними елементами:

• пара елементів може існувати у відношеннях, що не стосуються або стосуються справи; у відношеннях узгодженості або неузгодженості;
• два пізнаваних елементи перебувають у стані ізольованості (іррелевантності), якщо вони не мають ніякого стосунку один до одного;
• два пізнаваних елементи перебувають у дисонантних відношеннях, якщо спостерігається дисонанс щодо кожного з них окремо, адже кожний елемент (як доповнення) випливає, походить з іншого;
• два пізнаваних елементи перебувають у консонантних відношеннях, якщо один елемент випливає з іншого.

Виходячи з цих попередніх дефініцій, Фестінгер встановлює такі форми когнітивного дисонансу.

1. Дисонанс майже завжди постає після рішення, яке було прийнято між двома або більше альтернативами. Адже рішення є не ліквідацією протилежності, а її відсуненням убік, є концентрацією уваги на одному боці альтернативи. Мова йде лише про психічну затримку небажаного боку альтернативи, але «в собі» вона продовжує існувати. Таке витіснення в несвідоме виявляє процес, який став предметом головної уваги психоаналізу.

Когнітивні елементи, які відповідають позитивній характеристиці відкинутої альтернативи, і ті, які відповідають негативній характеристиці обраної альтернативи, є дисонантними зі знанням дії, яку було здійснено. Ті негативні елементи, які відповідають позитивній характеристиці обраної альтернативи і негативній характеристиці відкинутої альтернативи, є консонантними у відношенні когнітивних елементів, що відповідають дії, яку було визнано.

2. Дисонанс майже завжди постає після здійсненої спроби, при запропонуванні нагороди або страхітливої кари внаслідок здійснюваного типу (характеру) поведінки, який відрізняється від тієї чи іншої вихідної думки. Якщо таку поведінку було успішно здійснено, окрема думка особистості дисонантного її знанням стосовно її поведінки; при цьому її знання про отриману нагороду або щодо уникнення кари консонантне з її знанням відносно її поведінки. Якщо поведінка не була успішною, виникає дисонанс.

3. Цілеспрямоване або випадкове звертання до нової інформації може створити когнітивні елементи, які будуть дисонантними з існуючим пізнанням.

4. Відкрите вираження незгоди в групі приводить до появи когнітивного дисонансу серед членів групи.

Ця теорія, мабуть, спочатку захоплює своєю невимушеною простотою, майже трюїзмами, але згодом до неї звертаються як до такої, що містить в собі справжні науково-філософські узагальнення. Історик психології М. Гант зауважує з цього приводу, що це була, без сумніву, найбільш впливова теорія в соціальній психології від кінця 50-х років до початку 70-х. Поступово вона втратила свої позиції, і сьогодні є лише сприйнятим знанням, але не ділянкою активних наукових досліджень.

Теорія когнітивного дисонансу стверджує, що особистість відчуває напруженість і дискомфорт, коли має мінливі, непослідовні ідеї (наприклад: »такий-то є базікало, нудна людина, але я потребую його як друга і спільника») і прагне знайти шляхи зменшити цей дисонанс («такий-то не є таким поганим, як вам про нього відомо» або «насправді він мені не потрібен, я можу отримати щось і без нього» тощо).

У 1930 році К. Левін впритул підійшов до цього предмета, коли досліджував, як схильності особистості можуть бути змінені її членством у групі, яка досягає рішення, і як така людина може дотримуватися такого рішення, ігноруючи пізнішу інформацію, що конфліктує з цим. Учень Левіна Фестінгер провів цю лінію дослідження далі, розвинувши свою теорію когнітивного дисонансу.

Перша інстанція, в якій Фестінгер виявив сміливість і безумовність, був дослідницький проект 1954 року, згідно з яким він та два його студенти Міннесотського університету діяли як секретні агенти протягом семи тижнів. Вони вичитали в газетах про пригоду з місіс Кіч (несправжнє ім’я) — домашньою господинею, що мешкала недалеко від Міннеаполіса. Ця жінка стверджувала, що близько року тому отримала послання від вищої істоти, яку вона ідентифікувала як опікуна з планети Кларіон (він заявив про себе у формі автоматичного письма, яке жінка написала, перебуваючи в трансі). Отож 21 грудня, йшлося у посланні, великий потік має покрити Північну півкулю, і всі, хто живе там, за винятком небагатьох обраних, будуть знищені.

Фестінгер, який саме в цей час розробляв свою теорію, та його молодші колеги побачили надзвичайно слушну нагоду спостерігати когнітивний дисонанс «із перших рук».

Психологи відчули, що публічна заява місіс Кіч і наступні події мали б бути неоціненною демонстрацією реального життя — розвитку парадоксальної відповіді на суперечливу очевидність. Вони розробили план, згідно з яким місіс Кіч повинна була в невеличкій хатині спілкуватися з усіма, хто повірив у це пророцтво і хотів би разом з нею дочекатися наступних повідомлень з планети Кларіон. Серед цієї аудиторії були троє дослідників і п’ятеро студентів-асистентів. Під виглядом віруючих вони брали участь в їхніх зібраннях шістдесят разів протягом семи тижнів. Дослідження було фізично та емоційно виснажливим — частково через напруженість приховування реакції на абсурдність того, що відбувається.

Нарешті місіс Кіч отримала довгоочікуване повідомлення: космічний корабель прибуде в певне місце у певний час, щоб урятувати віруючих. Проте корабель не прибув, а 21 грудня минуло без будь-яких наслідків.

Зрештою жінка отримала ще одне повідомлення: мовляв, завдяки добру і світлу, створеним віруючими, Бог вирішив відвернути нещастя й пожаліти світ. Дехто з адептів новоствореного культу, зокрема ті, хто мав щодо нього сумнів і не зміг примирити помилку, що сталася, з власною вірою, зникли. А ті, які глибоко віддалися цьому віруванню, навіть кинули свої заняття і продали свої володіння, тобто поводилися так, як дослідники це й передбачали. Вони пішли більше переконані, ніж сама місіс Кіч. Розкриття таємниці не завадило їхній вірі. З огляду на це усувається конфлікт між тим, у що вони вірили, і дійсністю, що приносить розчарування.

У 1959 році Фестінгер та його колега Дж. Карлсміт провели те, що завжди цитується як класичний когнітивний експеримент. Суть його полягала у тому, що дослідники, вдаючись майже до артистичних заходів, здійснювали спроби зменшити когнітивний дисонанс учасників дослідження.

Фестінгер і Карлсміт пропонували подружжям виконати вкрай нудне завдання: ті мали класти дюжину шпульок на тацю та знімати їх з неї протягом півгодини. Після того як одна пара закінчувала, один із дослідників розповідав їм, що метою експерименту було дослідити, яким чином зацікавленість у завданні спричиняє певний ефект. Потім подружжя мало сказати наступним піддослідним, що приємного було у завданні, а також особливо підкреслити цікавість і приємність цього завдання. Далі це подружжя залучалося до наступної серії експерименту, де ті мали виступити в ролі дослідника-асистента. За це пропонувалася грошова винагорода — один або 20 доларів. Невдовзі всі учасники експерименту мусили зізнатися, що їхні слова про «цікаве» завдання були очевидною оманою для наступного піддослідного.

Після цього останнього піддослідного спитали, наскільки приємним було для нього це завдання. Оскільки завдати дійсно було беззаперечно нудним, брехати кому-небудь ще — означало творити умову когнітивного дисонансу («Я брехав кому-небудь ще. Проте я не є такого роду людиною»). Кардинальним було питання, чи вплине розмір плати, яку отримали піддослідні, на використовувані ними засоби полегшення дисонансу. Можна було сподіватися, що ті, хто отримав 20 доларів — на той час досить значну суму, більш охоче змінять свою думку щодо завдання, ніж ті, хто отримав один долар. Проте Фестінгер і Карлсміт передрікали протилежне.

Піддослідні, які отримали 20 доларів, вважали ці гроші солідною винагородою за експеримент, а отже, швидко погоджувались на те, щоб підтвердити свою брехню. А ті, хто отримав долар, мали таке незначне виправдання своєї брехні, що вони ще відчували когнітивний дисонанс і могли полегшити його, лише переконуючи себе, що завдання дійсно було цікавим.

Як зазначалося, теорію когнітивного дисонансу було піддано гострій критиці. А між тим потік експериментів показав, що когнітивний дисонанс має бути кваліфікований як змістовне, здорове явище. І, більше того, як зріла теорія.

У своїх спогадах відомий соціальний психолог Е. Лронсон писав: «… Ми можемо створити десять хороших гіпотез протягом вечора… такого роду гіпотез, жодна з яких навіть не снилася людині кілька років раніше», проте досить рідко робимо це. Саме цей факт суттєво вивищує статус теорій, які дістають ґрунтовне підтвердження у практиці.

Теорія когнітивного дисонансу пояснила деякі способи соціальної поведінки, що не були розглянуті біхевіористами. Ось кілька прикладів, підкріплених експериментами. Чим міцнішим стає членство в групі, тим вище група оцінюється особистістю. Ми не любимо те, що спричиняє нам біль, замість того, щоб відчувати, що біль був цінним. Ті, хто палять цигарки, кажуть, що зв’язок між палінням і раком є недоведеним; студенти, які обманюють, кажуть, що всі також обманюють, і що вони роблять це, щоб не бути в невигідному становищі.

Люди, які дотримуються протилежних поглядів, схильні інтерпретувати ті ж самі факти зовсім по-різному; кожний пригадує тих, хто підтримує його позиції, «наводить блиск на поверхню» і забуває те, що могло б створити дисонанс. Якщо люди, котрі вважають себе розумними, змушені завдавати болю іншим (як, наприклад, солдати цивільним у ході війни), вони зменшують остаточний дисонанс, принижуючи переможених. Якщо хтось має користь від соціальної несправедливості, що спричиняє страждання інших, він переконує себе, що стражденні неспроможні жити краще, що така їхня дорога життя і т. д.

Наведемо ще один випадок «природного експерименту», який ілюструє людські тенденції регулювати когнітивний дисонанс за допомогою раціоналізму

Після землетрусу в Каліфорнії в 1983 році, що охопив місто Санта-Крус, у відповідності з новим законом Каліфорнії уповноважений Стівенс був запрошений, щоб оцінити, як постраждали тамтешні будинки. Він визначив 175 будівель, які мали дуже сильні пошкодження. Міська рада, охоплена жахом з приводу такого обсягу, приховала цю інформацію. Стівенс був названий панікером, а його доповідь про загрозу місту відхилили. Також не було здійснено жодних заходів. А невдовзі землетрус силою в сім балів знову зробив поштовх у районі Санта-Крус. Три сотні будинків було зруйновано і тисячу серйозно пошкоджено, п’ять чоловік загинуло, а дві тисячі поранено.

Через свою пояснювальну силу теорія когнітивного дисонансу пережила всі напади. І тільки один критичний закид не вдалося легко заперечити. Хоч дослідники завжди запрошували добровольців, щоб робити речі, які не так просто робити, але вони без їхньої згоди пропонували їм морально напружені експерименти, котрі могли завдавати шкоди їхній самоповазі. Щоправда, після експерименту дослідники пояснювали їм, що омана була необхідною — заради наукової мети. Але неетичний засіб від цього не ставав етичним. Подібні проблеми не були притаманними лише дослідженням дисонансу; вони існували і в іншого роду соціально-психологічних дослідженнях.

Знаменитим у цьому сенсі є експеримент, проведений у 1971 році Ф. Зімбардо та трьома його колегами зі Стенфордського університету. Аби вивчати соціальну психологію в тюремних умовах, вони запросили добровольців-студентів останнього курсу, які мали розігрувати ролі охоронців або засуджених. Усі добровольці були опитані за допомогою особистісних тестів, після чого 10 були визначені як ув’язнені, а 11 як охоронці за умови двотижневого експерименту.

«Злочинці» були «арештовані» поліцією одного спокійного ранку та запроторені до в’язниці, де їх роздягай, обшукали і влягли уніформу. Охоронці мали палиці, наручники, свистки та ключі від камер; їхньою турботою було дотримання «права й порядку». Для в’язнів існували певні правила: воші мали мовчати, їсти й відпочивати лише у певний час, звертатися один до одного за номером, а до охоронців — «містер офіцер» тощо. Порушення правил каралося.

Відносини між охороною та ув’язненими скоро набули «класичного» характеру: охоронці почали вважати ув’язнених істотами нижчого рангу, до того ж небезпечними, ув’язнені ж бачили в охоронцях хуліганів і садистів. Один із охоронців зауважував: «Я був здивований самим собою… Я називав їх іншим іменням, примушував чистити туалети голими руками. Я розцінював їх як худобу і мав стежити за ними на випадок, якщо вони забажали б щось учинити».

Через кілька днів ув’язнені влаштували справжні: повстання. Вони забарикадувалися всередині своїх камер, приставивши ліжка до дверей. Охорона поливала їх водою з протипожежних шлангів. Після цього ліжка взагалі були винесені з камер. Охорона встановила додаткове правило: «вигулювати» ув’язнених лише вночі. Чимдалі більше пригнічувані, в’язні проникалися нав’язливою ідеєю глобальної несправедливості. Дехто з них уже на п’ятий день експерименту вимагав звільнення.

Швидкий розвиток садизму серед охоронців був помічений ними самими. Один із охоронців, який до експерименту вважав себе пацифістом, неагресивним тощо, на п’ятий день занотував у своєму щоденнику: «Я вибрав його (ув’язненого) для соціальної образи, тому що я просто не любив його… Новий ув’язнений відмовився їсти свої сосиски… Я вирішив прискорити його годування, але він не хотів їсти. Я розмазав їжу на його обличчі. Я не міг повірити, що це зробив я. Я ненавидів себе за скоєне, але я ненавидів його більше, ніж ще до їжі».

Зімбардо, який не очікував такої стрімкої трансформації в кожній групі добровольців, пізніше писав у звіті: «Те, що найбільш дивує в експерименті в удаваній тюрмі, є легкість, з якою виникає садистична поведінка у зовсім нормальних молодих людей та емоціональна патологічність серед тих, хто ретельно був підібраний за ознакою емоційної стабільності… «

На шостий день дослідники неочікувано закінчили експеримент — на благо всіх, хто брав у ньому участь. Зрозуміло, в очах багатьох моралістів, він був украй неетичний. Більше того, він викликав у здорових та освічених молодих людей тривалі фізичні та емоційні стреси. Через це тюремний експеримент уже ніколи не був повторений.

Один із героїв Шекспіра зауважив: «Увесь світ — театр, в якому всі ми — актори». Мова йде про те, що межа між грою і реальним життям дуже відносна, вони мають взаємний перехід, і це можна назвати феноменологічною грою. Курйозність цього феномена полягає в тому, що життя виступає як гра, а гра — справжнім життям.

Проте феноменологічне тлумачення має бути розшифроване за допомогою тлумачення субстанціального. Це означає, що феноменологічне є лише завісою, за якою приховується справжня природа психічного. А гра дає можливість розкрити це субстанціальне, коли вона безпосередньо переходить у план дії. Людині треба тільки допомогти скинути природну маску, натурально виявити споконвічну людську природу.

Таким чином, психологія XX століття на стародавнє запитання, чи є людина доброю або злою, відповідає (незважаючи на діалектичну суперечність у самій психіці), що людина за своєю природою є злою. В попередні епохи такі висновки робилися на основі спекулятивного розгляду природи людини.

XX століття робить це предметом соціального експериментального дослідження. Аби його результати були більш переконливими, цей експеримент проводять як природний. А в ньому й має відверто виступити істинна природа людини. Від Фестінгера до Зімбардо — психологія когнітивного дисонансу стверджує хибність людської психіки в самих її глибинах.

Література

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.

13.02.2012

Теорія когнітивного дисонансу л. Фестингера

Теорія
когнітивного дисонансу, створена в 1957
році, і являє собою продовження розробки
ідеї «соціального порівняння», якою
Л.Фестінгер
займався
значно раніше.
У цій області
він виступає як учень і послідовник
К.Левіна.

Вихідним
поняттям для нього є
„потреба в оцінюванні людиною себе з
навколишніми”.

Л.
Фестингер
припустив, що тенденція порівнювати
себе з
іншими зменшується,
якщо розходження
між моєю думкою або здібністю
та думкою або здібністю
іншого зростає.
Водночас, він зауважує,
що мінімальна
відмінність думок веде
до конформізму — особистість
легко змінює
думку, яка незначно відрізняються
від інших.

Л.Фестингер
пропонує замінити термін „протиріччя”
на „дисонанс”, а „погодженість”
на „консонанс”,

Під
дисонансом
він має на увазі будь-яку розбіжність
між нашими думками, здібностями,
знаннями й відповідними характеристиками
навколишніх.

Основні
положення
теорії:

а)
між когнітивними елементами може
виникнути дисонанс;

б)
існування дисонансу викликає прагнення
зменшити його або перешкодити його
зростанню;

в)
прояв цього прагнення включає: або зміну
поведінки,
або зміну
знань, або обережне відношення
до нової інформації.

Як
приклад наводиться ситуація: людина
курить,
але разом з
тим знає, що паління шкідливе. У неї
виникає дисонанс, вийти з якого можна
трьома шляхами:
а) змінити поведінку,
тобто кинути палити;
б) змінити знання, у цьому випадку —
переконати себе в тім,
що всі міркування про шкоду паління як
мінімум
недостовірні, перебільшують небезпеку;
в) обережно ставитися
до нової інформації щодо шкоди паління,
тобто попросту ігнорувати її.

В
80-90х р.
виник
неодисонанс,
який наголошує, що дисонанс виникає у
випадках невідповідності самих
значимих
для людини міркувань, що входять у її
Я-Концепцію.

Усі
запропоновані теорії мають певні
недоліки, такі як недостатня визначеність
з головними поняттями й обмеженість
когнітивної структури індивіда трьома
елементами.

2.4 Психоаналіз в соціальній психології

Сучасні
психоаналітичні уявлення про групові
процеси своїм корінням уходять до
соціально-психологічних поглядів
З.Фрейда.

Відомо,
що З.Фрейд
пояснював особистість
невротика через розкриття психологічних
механізмів такої первинної групи, як
родина.
Надалі ці механізми були покладені
в основу інтерпретації міжособистісних
відносин.

У
груповій психології З.Фрейда ключовою
фігурою є лідер. Саме відношення
членів групи до лідера є
зв’язком
першого порядку — воно в певному
змісті
детермінує відносини
членів групи один до одного. У випадку
порушення зв’язків
з
лідером група розпадається. Ідентифікація
з
лідером аж ніяк не припускає
однозначно позитивних почуттів стосовно
нього.
Навпроти, З.Фрейд розглядає ідентифікацію
з
лідером як механізм захисту проти
ворожих почуттів до лідера і як непрямий
спосіб стати лідером.

До психоаналітичних
теорій відносять:

1) динамічна теорія
функціонування групи (В.Байон).

2) теорія
розвитку групи (В.Бенніс, Г.Шепард)

3)
тривимірна теорія інтерперсональної
поведінки (В.Шутц)

Динамічна теорія функціонування групи (в.Байон)

Основний
емпіричний матеріал В.Байон
одержував
в області
психотерапії у 50-х
р.

Об’єктом
спостережень з’явилися
терапевтичні групи. На його думку, група
– це макроваріант індивіда, і, отже,
вона характеризується тими ж параметрами,
що й окрема особистість,
тобто потребами, мотивами, цілями.

В.Байон
виділив 2 рівні функціонування групи
(внутрігрупової активності):

1. Рівень
   свідомої активності
   (діяльність групи спрямована
   на рішення
   поставлених завдань).

2. Рівень
   несвідомої активності
   (рівень групової культури, що утворився
   на основі синтезу індивідуальних
   цінностей, потреб і інтересів
   членів цієї групи)

Між
цими рівнями можуть виникати конфлікти
в силу
невідповідності вимог діяльності й
моральних принципів її виконання.

Результатом
цього може
бути або протистояння групи вимогам
ситуації, або ігнорування ситуації, або
ігнорування культури на користь вимогам
ситуації.

У
більшій своїй частині висловлені
В.Байоном
положення
емпірично й експериментально не
перевірялися й не одержали
особливого поширення
в соціальній психології. Вони цікаві
лише в тім відношенні,
що відбивають
проблему можливості аналізу групи як
системи за аналогією із системою
«особистість»,
що, безсумнівно, заслуговує на увагу.

когнітивний дисонанс — translation — Ukrainian-Russian Dictionary

^uk Ось така от когнітивна психологія — когнітивний дисонанс, з яким я зіткнувся.

ted2019^ru Война заканчивается, наше ополчение расходится…… и я измеряю, что мы потеряли…… и что мы выиграли

^uk Теорія когнітивного дисонансу передбачає, що людина має мотиваційне прагнення зменшити дисонанс.

WikiMatrix^ru Я спросил, потому что ты очень вынослив

^uk На основі цієї системи людина ставить собі цілі і приймає рішення про те, як треба діяти в тій чи іншій ситуації, намагаючись уникнути когнітивного дисонансу.

WikiMatrix^ru Я не могу домой, Венди.У меня полно дел. Надо придумать ударную концовку дляэтой шутки

^uk У цей момент виникає когнітивний дисонанс.

WikiMatrix^ru Могу есть его с любым абсолютно блюдом

^uk В цьому існує певний вроджений когнітивний дисонанс, щось схоже, коли ви одночасно пишете свої весільні клятви і передшлюбний контракт.

ted2019^ru Другой скальпель

^uk Це мало вплив на психіку, який Оруелл звав «Подвійне мислення,» гіпнотичний стан когнітивного дисонансу, в якому людина змушена ігнорувати власне сприйняття, а натомість приймати офіційно продиктовану версію подій, що робила індивіда повністю залежним від державного визначення реальності.

ted2019^ru Не так далеко

^uk Також їх використовують для ілюстрації теорії когнітивного дисонансу та впливу влади авторитетів.

WikiMatrix^ru Его карта будущего

^uk Якщо ви належите до більшості людей, то ви відчуєте момент когнітивного дисонансу, коли назва кольору надрукована чорнилом іншого кольору.

QED^ru Там… там по экрану ходит резиновый говномонстр

^uk Третій крок — це когнітивний дисонанс.

QED^ru Мембраны пациентки сами по себе не вылечатся

^uk А саме теорія когнітивного дисонансу була сформульована Фестінгером в 1957 на основі теорії польової поведінки Курта Левіна та теорії структурного балансу Ф. Хадера.

WikiMatrix^ru Верно, Пара билетов на самолёт уже по дороге к тебе

^uk Також можливо, що спогади на підтримку здійсненого вибору виникають, оскільки при здійсненні вибору людина звертає увагу лише на певні шматки інформації або через когнітивний дисонанс після вибору.

WikiMatrix^ru А теперь ты что такое говоришь?

^uk Експериментатори припустили, що різні реакції на твердження надходили не через пасивні помилки суджень, а через те, що учасники активно зменшували когнітивний дисонанс, викликаний тим, що вони прочитали про ірраціональну чи лицемірну поведінку їх улюбленого кандидата.

WikiMatrix^ru Он никогда не изменится, и он всегда будет неудачником

Когнитивный диссонанс: определение, эффекты и примеры

Когнитивный диссонанс — это теория в социальной психологии. Это относится к психическому конфликту, который возникает, когда поведение и убеждения человека не совпадают.

Это также может произойти, когда человек придерживается двух противоречащих друг другу убеждений.

Когнитивный диссонанс вызывает чувство беспокойства и напряжения, и люди пытаются облегчить этот дискомфорт разными способами. Примеры включают «объяснение вещей» или отказ от новой информации, которая противоречит их существующим убеждениям.

Прочтите, чтобы узнать больше о когнитивном диссонансе и его последствиях.

Поделиться на PinterestМногие люди испытывают чувство беспокойства и напряжения из-за когнитивного диссонанса.

Психолог Леон Фестингер опубликовал свою теорию когнитивного диссонанса в своей книге 1957 года A Theory of Cognitive Dissonance .

Фестингер предположил, что люди испытывают дискомфорт, когда они придерживаются противоречивых убеждений или когда их действия противоречат их убеждениям.

С тех пор когнитивный диссонанс стал одной из самых влиятельных и исследованных теорий в социальной психологии.

Люди будут пытаться уменьшить этот диссонанс, чтобы уменьшить дискомфорт. Стремление разрешить диссонанс называется «принципом когнитивной согласованности».

Важно отметить, что когнитивный диссонанс не возникает автоматически, когда человек придерживается противоположных убеждений. Они должны осознавать несоответствие, чтобы чувствовать дискомфорт.

Не все в одинаковой степени испытывают когнитивный диссонанс. Некоторые люди более терпимы к неопределенности и непоследовательности и могут испытывать меньший когнитивный диссонанс, чем те, кто требует последовательности.

Другие факторы, влияющие на степень когнитивного диссонанса, который испытывает человек, включают:

• Тип убеждений : более личные убеждения приводят к более значительному диссонансу.
• Ценность убеждений : Убеждения, которых люди высоко ценят, имеют тенденцию вызывать больший диссонанс.
• Размер несоответствия : существенное несоответствие между конфликтующими и гармоничными убеждениями приведет к большему диссонансу.

Когнитивный диссонанс немедленно вызывает чувство дискомфорта и беспокойства.

Поскольку люди обычно имеют врожденное желание избежать этого дискомфорта, когнитивный диссонанс оказывает значительное влияние на человека:

Люди, испытывающие когнитивный диссонанс, могут заметить, что они чувствуют:

В результате они могут:

• попытаться скрывать свои действия или убеждения от других
• постоянно рационализировать свои действия или выбор
• уклоняться от разговоров или дебатов на конкретные темы
• избегать изучения новой информации, которая противоречит их существующим убеждениям
• игнорировать исследования, газетные статьи или советы врачей, которые вызывает диссонанс

Избегание фактической информации может позволить людям продолжать поддерживать поведение, с которым они не полностью согласны.

Конечно, когнитивный диссонанс может побудить некоторых людей изменить свое поведение так, чтобы их действия соответствовали их убеждениям. Таким образом, это дает людям возможность изучить свои ценности и действия и достичь когнитивной последовательности.

В результате когнитивного диссонанса многие люди сталкиваются с проблемными отношениями и действиями.

Они могут вносить положительные изменения в свою жизнь, например избавляться от нездоровых пищевых привычек, зависимости или гнева.

Поделиться на PinterestЕсли человек курит, зная о риске, он может испытать когнитивный диссонанс.

Ситуации, в которых может возникнуть когнитивный диссонанс, включают:

• Курение, несмотря на осведомленность о вредных последствиях употребления табака для здоровья.
• Выбор для поощрения поведения, например регулярных физических упражнений, которое человек сам не практикует. Этот вид когнитивного диссонанса называется лицемерием.
• Говорят неправду, несмотря на то, что человек считает себя честным.
• Покупка нового автомобиля с низким расходом топлива, несмотря на то, что он экологически безопасен.
• Есть мясо, но при этом считает себя любителем животных, которому не нравится мысль об убийстве животных. Некоторые исследователи называют это мясным парадоксом.

Люди, которые испытывают когнитивный диссонанс, могут предпринять шаги, чтобы уменьшить его. Они могут сделать это следующим образом:

Отклонение или избежание противоречивой информации

Часто люди разрешают когнитивный диссонанс, обесценивая и отбрасывая противоречивые знания.

Они могут ограничить свое воздействие новой информацией, которая не соответствует их существующим убеждениям — явление, называемое «предвзятость подтверждения».

Одним из примеров этого является обесценивание определенных источников новостей, описывая их как предвзятые или ложные.

Убеждение и оправдание

Люди могут убедить себя в том, что конфликта не существует.

Они могут искать поддержки у тех, кто разделяет подобные убеждения, или пытаться убедить других в том, что новая информация неточна.

В качестве альтернативы человек может найти способ оправдать поведение, противоречащее его убеждениям. Например, кто-то, кто курит, зная, что это вредно для его здоровья, может рационализировать свое поведение на том основании, что оно помогает им общаться с другими.

Примирение различий

Поделиться на PinterestЧеловек может примирить различия, отказавшись от мяса, потому что он любит животных.

Этот метод уменьшения диссонанса может быть наиболее эффективным, но также и наиболее сложным для реализации.

Это вовлекает человека в изменение своего поведения так, чтобы оно соответствовало другим своим убеждениям.

Урегулирование различий между конфликтующими убеждениями или между действиями и убеждениями — это форма личностного роста.

Один из примеров примирения разногласий — это когда человек перестает есть мясо, потому что он любит животных или не любит мысль об их убийстве.

Когнитивный диссонанс влияет на всех и играет роль во многих повседневных суждениях и решениях человека.

Хотя когнитивный диссонанс может показаться отрицательным эффектом, он также может помочь людям измениться и развиваться в позитивном направлении.

Осознавая противоречивые убеждения и действия, люди могут изменить свои привычки и привести свое поведение в соответствие со своими ценностями.

.

Когнитивный диссонанс — Простая английская Википедия, бесплатная энциклопедия

«Лис и виноград» Эзопа. Когда лисе не удается добраться до винограда, он решает, что они ему все-таки не нужны. Рационализация (поиск оправданий) часто помогает снизить тревогу по поводу противоречивых познаний.

Когнитивный диссонанс — это понятие в социальной психологии. Это дискомфорт, который испытывает человек, который одновременно придерживается противоречивых идей, убеждений или ценностей. В этом состоянии люди могут чувствовать удивление, страх, вину, гнев или смущение.Реагируя на это неприятное состояние, у людей появляется мотивационное стремление уменьшить диссонанс. Теория когнитивного диссонанса Леона Фестингера была разработана, чтобы предсказать и объяснить, как люди отреагировали на эту ситуацию. ^[1]

Теория когнитивного диссонанса утверждает, что люди склонны искать соответствие между своими ожиданиями и реальностью. По словам Фестингера, люди участвуют в процессе, который он назвал «уменьшением диссонанса». Его можно получить одним из трех способов:

1. снижение значимости одного из противоречивых факторов,
2. добавление согласных элементов, или
3. меняет один из диссонирующих факторов. ^[2] Эта предвзятость проливает свет на непонятное, иррациональное и даже деструктивное поведение.

Люди в диссонансе могут изменить свои чувства, мысли или воспоминания, чтобы меньше конфликтовать. Однако часто они этого не делают, а вместо этого намереваются манипулировать социальной сценой вокруг них, чтобы их смущение было меньше. Например, они могут попытаться объяснить диссонанс с более широкой теорией или могут активизировать свои усилия по убеждению и публичности, чтобы другие присоединились к ним в их убеждениях.

Книга Фестингера «, когда пророчество терпит неудачу» — это история о том, как лидер культа отреагировал на провал своего пророчества о гибели. ^[3]

Фестингер и его соратники прочитали интересную заметку в своей местной газете: «Пророчество с планеты Кларион зовет город: бегите из этого наводнения». Пророчество пришло от Дороти Мартин (1900–1992), домохозяйки из Чикаго, которая экспериментировала с автоматическим письмом. Ранее она была связана с движением Л. Рона Хаббарда «Дианетика», и ее культ включал идеи из того, что впоследствии стало саентологией. ^[4]

Группа верующих предприняла шаги, которые показали их приверженность вере. Они оставили работу, учебу и жен, раздали деньги и имущество. К отъезду они готовились на летающей тарелке, которая должна была спасти группу истинно верующих. Она утверждала, что получила сообщение с вымышленной планеты под названием Кларион. Эти сообщения показали, что мир погибнет до рассвета 21 декабря 1954 года.

После того, как предсказание не сбылось, Дороти Мартин покинула Чикаго из-за угрозы ареста и принудительного заключения под стражу.Позже она основала Ассоциацию Сананды и Саната Кумары. Под именем «Сестра Тедра» она продолжала практиковать ченнелинг и участвовать в группах контактеров до своей смерти в 1992 году. ^[5] Ассоциация активна по сей день.

Последовательность событий [изменение | изменить источник]

Фестингер и его коллеги проникли в группу Мартина и сообщили о следующей последовательности событий:

• До 20 декабря. Группа избегает публичности. Интервью даются неохотно.Доступ в ее дом есть только для тех, кто может убедить группу в том, что они истинно верующие. Группа развивает систему убеждений — предоставленную автоматическим письмом с планеты Кларион — для объяснения деталей катаклизма, причины его возникновения и того, каким образом группа будет спасена от катастрофы.
• 20 декабря. Группа ожидает, что гость из космоса посетит их в полночь и сопроводит к ожидающему космическому кораблю. В соответствии с инструкциями группа делает все возможное, чтобы удалить с людей все металлические предметы.С приближением полуночи молнии, бретели бюстгальтера и другие предметы выбрасываются. Группа ждет.
• , 12:05, 21 декабря. Посетителей нет. Кто-то в группе замечает, что другие часы в комнате показывают 11:55. Группа соглашается, что еще не полночь.
• 12:10 утра. Вторые часы пробивают полночь. По-прежнему нет посетителя. Группа сидит в ошеломленной тишине. До самого катаклизма не более семи часов.
• 4:00 утра. Группа сидела в ошеломленном молчании.Несколько попыток найти объяснения потерпели неудачу. Один участник начинает плакать.
• 4:45 утра Еще одно сообщение в автоматическом режиме отправляется Мартину. По сути, в нем говорится, что Бог Земли решил спасти планету от разрушения. Катаклизм был отменен: «Маленькая группа, просидевшая всю ночь, распространила столько света, что Бог спас мир от разрушения».
• День 21 декабря. Газеты звонят; интервью ищутся. В противоположность своему предыдущему отвращению к публичности, группа начинает экстренную кампанию по распространению своего послания как можно более широкой аудитории.

Опыт подтвердил идею о том, что у группы действительно было предвзятое отношение к поиску соответствия между своими ожиданиями и реальностью. Фактически, события окончательно доказали ложность их идей, но группа изменила свои объяснения, чтобы причинить себе наименьшую психологическую боль.

1. ↑ Фестингер Л. [1957] 1985. Теория когнитивного диссонанса . Стэнфорд, Калифорния: Издательство Стэнфордского университета. ISBN 0-8047-0131-8, ISBN в мягкой обложке 0-8047-0911-4
2. ↑ Карлсон, Нил Р.И Хет, К. Дональд. 2010. Психология: наука о поведении . 4-е изд., Pearson Canada: Toronto.
3. ↑ Фестингер, Леон; Генри В. Рикен и Стэнли Шехтер, 1956. Когда пророчество терпит неудачу: социальное и психологическое исследование современной группы, предсказавшей разрушение мира . Университет Миннесоты Press. ISBN 1-59147-727-1. Переиздан в 2008 году компанией Pinter & Martin с предисловием Эллиота Аронсона, ISBN 978-1-905177-19-6
4. ↑ Бейнбридж, Уильям Симс и Родни Старк, 1979.Культформирование: три совместимые модели. Социологический анализ . 40 (4): 90. JSTOR [1]
5. ↑ Это деятельность медиумов в спиритизме.

.

Теория когнитивного диссонанса

С тех пор, как Фестингер опубликовал свою теорию когнитивного диссонанса, по этой теме были проведены сотни исследований. Обзор этих исследований показывает три основные парадигмы или модели, которые обычно используются для исследования прогнозов, основанных на теории: свободный выбор, принудительное / вынужденное соблюдение и обоснование усилий.

Основное различие между этими моделями связано с типом ситуации, используемой для возбуждения когнитивного диссонанса.В последующем обсуждении в качестве примера кратко описывается классический эксперимент каждой парадигмы.

Свободный выбор

Необходимость выбирать между двумя или более альтернативами почти всегда создает диссонанс.Зачем? Потому что жизнь сложна. Мы почти никогда не сталкиваемся с чисто черными или белыми ситуациями. У каждого возможного способа действий обычно есть свои преимущества и недостатки. Выбор одного по сравнению с другим неизбежно приводит к диссонансу, поскольку мы вынуждены отказаться от преимуществ варианта, от которого отказались, и принять недостатки того, который мы выбрали. Этот тип ситуации известен как конфликт множественного подхода и избегания, поскольку мы сталкиваемся с множеством вариантов, каждый из которых имеет аспекты, которые нам нравятся, а также аспекты, которых мы хотим избежать.Чем сложнее решение, тем больший диссонанс оно создает.

Рассмотрим следующий пример. Допустим, у вас есть выбор между проживанием на первом этаже или на третьем этаже небольшого многоквартирного дома. Если вы решите жить на третьем этаже, у вас будет прекрасный вид на окружающий холм, но вам придется подняться на три лестничных пролета. Если вы живете на первом этаже, у вас будет легкий доступ к вашей квартире, но не будет вида.В любом случае вы испытаете диссонанс из-за несоответствия между тем, что вы хотите, и тем, что имеете.

Исследование Брема (1956)

Метод : В этом исследовании женщин попросили оценить обычные предметы домашнего обихода, такие как тостер и радио, по шкале от 1 (наименее желательно) до 8 (наиболее желательно).После оценки каждого продукта участникам сказали, что они могут взять один из двух продуктов в качестве бесплатного подарка. Некоторым участникам был предоставлен простой выбор: они должны были выбрать между двумя пунктами, которым они дали очень разные оценки, в то время как другим был предоставлен трудный выбор: им пришлось выбирать между пунктами, которые они оценили очень близко. После того, как они сделали свой выбор, участников попросили снова оценить предметы. Ожидалось, что участники в тяжелом состоянии будут испытывать больший диссонанс, чем участники в легком состоянии, поскольку им пришлось выбирать между вариантами, которые в целом были одинаково привлекательными.

Результаты : Как и предполагалось, те, кто находится в легком (низкий диссонанс) состоянии, не сильно изменили свои оценки, но те, кто находится в сложном (высокий диссонанс) состоянии, значительно повысили свой рейтинг выбранного элемента и снизили свой рейтинг отклоненного пункт. Они преувеличили разницу между двумя предметами, чтобы оправдать сделанный выбор и тем самым уменьшить их диссонанс. Эта тенденция преувеличивать положительные аспекты выбранной альтернативы и минимизировать привлекательность отвергнутой альтернативы называется «разбрасыванием альтернатив».«Его часто используют, чтобы уменьшить диссонанс, который мы испытываем после принятия трудного решения.

Вынужденное соответствие

Диссонанс обычно возникает, когда людей побуждают или заставляют вести себя таким образом, который несовместим с их убеждениями и взглядами.Например, если задание в классе требует, чтобы вы обсудили против , позиция, в которую вы твердо верите, вы, вероятно, почувствуете дискомфорт. Точно так же, если ваша работа включает продвижение и восторженные разговоры о продукте, который вам действительно не нравится, будет справедливо предположить, что вы испытаете некоторый диссонанс.

Исследование Фестингера и Карлсмита (1959)

Метод : участников этого исследования попросили выполнить две утомительно скучные задачи.Одна задача заключалась в многократном размещении катушек на лотке и выходе из него, в то время как другая заключалась в повороте колышков на вешалке один за другим. После этого участников попросили сказать ожидающему участнику (на самом деле участнику эксперимента), что задания были действительно забавными и приятными. Некоторым участникам предлагали по 1 доллару за это, а другим предлагали 20 долларов, что в 1950-х годах было довольно неплохой суммой. Перед отъездом всех участников попросили оценить задания в зависимости от того, насколько они были веселыми и приятными.

Результаты : Можно было ожидать, что те, кто получил больше денег, оценили задания как более приятные, но произошло прямо противоположное! Зачем? Все участники испытали бы несоответствие между своими истинными чувствами (задания были скучными) и тем, что их заставили сказать (задания были забавными). Однако те, кто находился в состоянии 20 долларов, испытали гораздо меньший диссонанс, потому что они смогли добавить третье познание, чтобы устранить несоответствие: «Мне заплатили много денег, чтобы я сказал, что задания были веселыми.«Для других участников одного доллара было недостаточно, чтобы оправдать ложь. Чтобы устранить несоответствие, они изменили одно из своих познаний, убедив себя в том, что задачи действительно были интересными, отсюда и их более высокие оценки.

Обоснование усилий

Приходилось ли вам когда-нибудь вкладывать во что-то много времени и энергии, только чтобы намного позже понять, что это не стоит всех усилий? Если это так, вы, вероятно, знакомы с неприятным чувством диссонанса, которое может возникнуть в результате такой ситуации.

Возможно, вы очень много работали, потратили много денег и уехали далеко от дома, чтобы попасть на лучшую психологическую программу. Через три месяца программы, к своему большому разочарованию, вы обнаруживаете, что вам совсем не нравится изучать психологию! Учитывая, что все эти усилия невозможно свести на нет, вы можете согласиться на следующий лучший вариант — оправдать свои усилия, убедив себя, что оно того стоило: «Психология в конце концов была не таким уж плохим выбором…. знания, которые я получаю сейчас, могут быть применены во многих других областях … это действительно отличный фундамент для построения любой карьеры «…. все, что нужно, чтобы спать по ночам …

Исследование Аронсона и Миллса (1959)

Метод : В этом исследовании студенток из Университета Миннесоты пригласили присоединиться к сексуальной дискуссионной группе.Однако им сказали, что сначала им нужно будет пройти отборочный тест. Некоторых участников распределили с низким уровнем смущения, которое включало чтение вслух общих слов, связанных с сексом, таких как «ласки», «любовь» и «проститутка». Других определили в состояние сильного замешательства, которое включало чтение вслух более непристойных слов из четырех букв, а также откровенный отрывок сексуального характера. После этого участникам сказали, что они смогут присоединиться к группе на следующей неделе, но смогут послушать первое обсуждение группы через наушники.Затем участники слушали чрезвычайно скучную дискуссию о сексе у низших животных, которая ранее была организована и записана исследователями. После прослушивания записи участников попросили оценить членов группы и ход обсуждения.

Результаты : Участники, прошедшие тест на «высокий уровень смущения», дали гораздо более положительные оценки, чем те, кто прошел более мягкую версию теста.Для тех, кто находится в состоянии «сильного смущения», осознание того, что 1) «Я только что выдержал очень неприятное испытание, чтобы присоединиться к этой группе», несовместимо со знанием того, что 2) «Группа очень скучная». Поскольку изменить факт того, что они уже прошли тест, было невозможно, лучший способ уменьшить диссонанс — это развить более благоприятное отношение к группе. Те, кто находился в состоянии «слабого смущения», испытывали гораздо меньший диссонанс, потому что им не нужно было прилагать столько усилий или терпеть столько дискомфорта ради присоединения к группе.Таким образом, у них не было необходимости менять свое восприятие группы.

.

5 способов, как это появляется в повседневной жизни

Когнитивный диссонанс описывает дискомфорт, испытываемый, когда два когнитивных процесса несовместимы друг с другом.

Познание — это часть знания, например:

• мысль
• отношение
• личная ценность
• поведение

Эта несовместимость (диссонанс) может произойти, когда вы делаете что-то, что идет вразрез с ценностью, которая важна для ты. Или, может быть, вы узнали новую информацию, которая не согласуется с давними убеждениями или мнениями.

Как люди, мы обычно предпочитаем, чтобы наш мир имел смысл, поэтому когнитивный диссонанс может вызывать беспокойство. Вот почему мы часто реагируем на когнитивный диссонанс, выполняя мысленную гимнастику, чтобы почувствовать, что вещи снова обретают смысл.

Вот несколько распространенных примеров когнитивного диссонанса и то, как с ними можно смириться.

Допустим, у вас есть собака, которую вы водите на ежедневные прогулки по окрестностям. Как и любой ответственный владелец собаки, вы носите полиэтиленовые пакеты и всегда убираете за своей собакой.

Однажды вы понимаете, что забыли сумки на полпути. И ваша собака выбирает этот момент, чтобы заняться своими делами.

Вы быстро смотрите на улицу. Вокруг никого нет, поэтому зовите собаку и уезжайте. Оказавшись дома, вы начинаете чувствовать себя виноватым. Вы знаете, что нельзя оставлять собачий беспорядок. Что, если кто-то зайдет в него или он испортит прекрасный сад вашего соседа?

«Но это всего лишь один раз», — говорите вы себе. У вас закончились сумки. Вы замените их, и в будущем вы всегда будете следить за своей собакой.

Кроме того, это не значит, что вы единственный, кто это делает. Вы видели по соседству беспорядки других собак. Если другие люди не берут трубку за своими собаками, зачем вам это делать?

Скорее всего, вы дорожите своим здоровьем. Вы делаете сознательное усилие, чтобы выбрать питательную пищу, стараетесь избегать обработанных пищевых продуктов и газированных напитков и стараетесь спать по восемь часов каждую ночь.

Но большую часть дня вы проводите сидя за своим столом. Вы говорите себе, что все в порядке, потому что вы заботитесь о своем здоровье другими способами.Однако вы по-прежнему чувствуете себя виноватым, потому что знаете, как важно быть активным.

Вы даже пошли в спортзал некоторое время назад, но никогда не ходите. Каждый раз, когда вы видите бирку членства на своей связке ключей, она напоминает вам о досадной истине — упражнения — это часть здорового образа жизни.

Наконец, вы решили пойти в спортзал. Вы начинаете ложиться спать раньше и встаете, имея достаточно времени для тренировки. Поначалу это сложно, но вместо того, чтобы чувствовать вину, когда вы видите брелок для ключей в спортзале, вы чувствуете гордость за себя.

Вы и ваш партнер живете в большом городе. Вы любите городскую жизнь и не представляете жизни где-нибудь еще. Однажды ваш партнер приходит с работы с некоторыми новостями. Они получили повышение — в маленьком городке в четырех часах езды. Тебе придется переехать.

Вы чувствуете себя несчастным. Вы не хотите двигаться, но ваш партнер в восторге от продвижения по службе, и вы хотите, чтобы он был счастлив. Постепенно начинаешь задумываться о плюсах жизни в маленьком городке. Вы даже читали статьи о жизни в маленьком городке.

Думаешь, маленькие города безопаснее. Городского движения не будет. Стоимость проживания будет ниже. Возможно, вы даже сможете передвигаться по городу, не имея машины. Наконец, вы напоминаете себе, что четыре часа — это еще не так много. Вы сможете часто навещать своих друзей и семью.

На работе у вас довольно приватная кабинка. Использование вашего компьютера не отслеживается, и вы часто просматриваете Интернет или даже просматриваете телешоу, вместо того чтобы работать.

Конечно, со временем вы сделаете свою работу, но вы знаете, что можете делать больше.Вы можете чувствовать себя виноватым, зная, что у вас будут проблемы, если кто-нибудь узнает. Но всякий раз, когда вам становится скучно, вы снова оказываетесь в сети.

Вы читали статью о продуктивности на рабочем месте, в которой говорится, что люди работают более продуктивно, когда они работают короткими очередями и делают частые перерывы. «Я просто увеличиваю свою продуктивность», — говорите вы себе.

В конце концов, вы редко отдыхаете. А когда вы работаете, вы много работаете. Тебе тоже следует расслабиться.

Вы считаете себя любителем животных.У вас всегда есть домашние животные, и по возможности вы покупаете продукты, не протестированные на животных.

Но вам также нравится есть мясо, хотя вы знаете, что некоторые животные содержатся в нечеловеческих условиях, прежде чем их забивают. Вы чувствуете себя виноватым, но не можете позволить себе покупать мясо животных, выращенных на пастбищах или пастбищах. И диета без мяса для вас нереальна.

В конце концов, вы решаете начать покупать яйца без клеток и планируете заменять одну из покупок мяса в каждой поездке по магазинам на мясо, выращенное гуманно, или его заменитель, например тофу или темпе.Это уменьшает чувство вины и помогает преодолеть разрыв между любовью к животным и своим питанием.

Когнитивный диссонанс — не обязательно плохо. Фактически, это может побудить вас внести позитивные изменения, когда вы осознаете, что ваши убеждения и действия расходятся.

Это может быть проблематично, если заставит вас оправдать или рационализировать поведение, которое может быть вредным. Или, может быть, вы увлечены попытками рационализировать диссонанс до уровня стресса.

В следующий раз, когда вы попадете в момент когнитивного диссонанса, найдите время, чтобы задать себе несколько вопросов:

• Какие два познания не подходят друг другу?
• Какие действия мне нужно предпринять, чтобы устранить этот диссонанс?
• Нужно ли мне изменить какое-либо конкретное поведение? Или мне нужно изменить образ мышления или убеждения?
• Насколько важно для меня разрешение диссонанса?

Простое осознание того, как ваши мысли и действия сочетаются друг с другом, может помочь вам лучше понять, что для вас важно, даже если вы не полностью устраните диссонанс.

Каждый человек в той или иной форме испытывает когнитивный диссонанс. Чаще ощущается дискомфорт и, как будто вам нужно разрешить диссонанс, когда когниции важны для вас или они сильно конфликтуют друг с другом.

Устранение когнитивного диссонанса часто может привести к положительным изменениям. Это не всегда требует радикальных изменений. Иногда это просто вопрос изменения вашего взгляда на что-либо или развития новых моделей мышления.

.